Сучасні амазонки - КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

   Поки Андромеда пояснювали кмітливій Весті, як вставити потрібне відео у камери спостереження у потрібний момент, Ра Он доводила до сказу Радомира.

   - То хто тобі з них більше подобається: Андромеда, чи Веста?

   - Я тут, - сухо відповів хлопець, - на завданні.

   - Тоді, натякни їм, що ти ними не цікавишся. Бо дівчата у їхньому віці бачать романтику там, де її немає, коли перед ними з’являється гарний хлопець. Якщо ми вдало закінчимо твою місію, ти можеш замовити про мене слівце у цій своїй таємній організації? Я – реалістка, і розумію, що в баскетболі мені вже нічого не світить. Але я би хотіла використати свої, хоча і теоретичні, навички детектива. У поліцію я йти не хочу. А ті, до кого ти намагаєшся потрапити, як я розумію, займаються магічними злочинами, - Радомир ствердно кивнув. – Саме тому я не хочу до поліції, бо там - звичайні справи. Хочу, щоб мій магічний талант теж був задіяний. Ти певен, що нам краще телепортуватися на сходи?

   - Наскільки я знаю, - зітхнув Радомир, - на сходах немає камер спостережень, бо музеї економлять та ставлять камери перед найдорожчими експонатами. Принаймні, так мені два роки тому жалівся охоронець одного з музеїв України, коли я легковажно допоміг йому підняти його ціпок. – Ра Он кивнула.

  Вони повечеряли та чекали годину Ікс. Через пів години, до кімнати Андромеди та Ра Он мали прийти Веста та Радомир, щоб вони звірили свої годинники до секунди.

   - І як, - заскиглила Андромеда, - мені далі розмовляти з Радомиром, коли він вдавав з себе дівчину, а виявився хлопцем?

   - У чому проблема? – Уточнила Ра Он, яка вивчала туристичний путівник Харковом.

   - Ну, він же ж - хлопець!

   - Тільки не кажи, - здригнулася панна Кан, - що ти вважаєш, як ті чоловіконенависниці, що чоловіків потрібно знищувати!

   - Не кажи дурниць! Але я багато чого могла розповісти дівчині. А чоловіки…

  - Зрозуміло, - кивнула Ра Он, кинула туристичний путівник на тумбочку, потягнулася та додала, - тебе мабуть вчили, що чоловіки не люблять, коли дівчата занадто розумні, а тоді ще навчали принижуватися перед хлопцями.

   - Бабуся, - зітхнула Амі, - казала, що цим ми присипаємо їхню увагу, а натомість можемо робити, що самі хочемо.

  - А мені здається, - сказала Ра Он та витягла віяло, - з обома статями потрібно поводитися так, якою ти є насправді. Бо багато розлучень виникає через те, що люди, які намагаються сподобатися іншій статі, чи просто іншим, вдають з себе когось іншого. Але довго з себе вдавати когось іншого нікому не вдасться. Втім, про це краще запитай в експерта – у Радомира.

    І саме у цю мить, у їхні двері постукав Радомир, який, у подобі Б’янки, увійшов до їхньої кімнати.

  - Я хочу вибачитися, - дещо нервово сказав хлопець, - що обдурював вас.

  - Ми розуміємо, що робота під прикриттям важка, - повідомила Ра Он. – І, таємний агент під прикриттям, для дівчат нашого віку є романтичнішою особою, ніж екскурсовод.

   - То ти, - перепитала Андромеда, - не збирався проводити ті екскурсії?

   - Це – був мій запасний варіант, якщо я завалю цю місію. І, вибач, що напрошувався до тебе в кімнату в перший день тут, але я не мав жодних поганих намірів. Мені тоді Ра Он здалася гіршою за найгіршого злого духа. І я хотів захистити тебе від цієї навіженої.

   - Красно дякую, - образилася панна Кан. – Я тоді хотіла побути на самоті, але не могла обмінятися з тобою сусідкою, бо добре бачила, що ти – хлопець!

  - Ви вже готові? – До кімнати увірвалася Веста.

    Як і передбачалося, у вестибюлі нікого не було, навіть працівників на рецепції. Готель зачинявся об одинадцятій ночі, а гості, які гуляли нічним Києвом, натискали кнопку на вході, і до них спускався спеціальний працівник, який ніч проводив у значно комфортніших умовах, ніж крісло на рецепції.

    Андромеда, Ра Он та Радомир ковзнули вестибюлем, але їх ніхто не побачив, бо Веста вчасно вставила відповідне відео. Вони відчинили скляні двері карткою-ключем, що його їм дала Веста. А тоді швидко проскочили будівлю готелю, намагаючись не потрапити і у зовнішні камери спостереження.

  - Звідки відправлятимемося? – Запитав Радомир. Ра Он роззирнулася.

  - Давай з-під того ліхтаря.

  - Ти здуріла! – Констатував хлопець.

  - Як на агента під прикриттям ти повільно метикуєш, - заявила Ра Он. – Це твоє перше завдання?

  - Так. Якщо виконаю його, то мене візьмуть у штат.

  - Зрозуміло, - зітхнула панна Кан, хитнула головою, і ліхтар згас. Радомир вирячився і подумав, чому він сам не додумався до такої простої ідеї. – Що? У мене у таких справах є певний досвід. І у тебе б був, - пробурмотіла вона, - якби твій брат вв’язувався у усякі кримінальні історії. Давайте руки.

    Андромеда та Радомир слухняно дали їй свої руки та один одному, утворюючи своєрідне коло з трьох осіб. Ра Он та хлопець напружилися, і вже за мить вони втрьох опинилися на сходах, в якомусь незнайомому приміщенні. Там панувала напів темрява, дозволяючи бачити обличчя, але не надаючи можливості розгледіти деталі, такі як веснянки, чи родимки.