Сучасні амазонки - КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

   - Це – співучасть, якщо ховаєш справжнього вбивцю, - заперечила панна Кан.

   - А може, - заперечив хлопець. -  вона підозрювала, що це - якась з дівчат, але не знала хто саме і вирішила не світитися перед податковою?

   - Гей! Ви про мою подругу говорите!

   - Вибач, Весто, - зітхнула Ра Он, - але у нас з Радомиром перевага у тому, що ми дивимося на всю цю справу з боку. А тебе накривають емоції і не дають логічно мислити.

   - То ви вдвох зараз зображатимете розумак і не слухатимете, що сталося далі? – Висякалася панна Гроза.

   - А що сталося? – Запитала Андромеда.

   - Думаю, - припустила напів кореянка, - Веста лікувалася від депресії, мабуть у клініці, і саме тому не потрапила на благочинний концерт «Пасинків змієногої богині».

  - Кореянко, ти хочеш, щоб я тебе проштрикнула ножем в ритуальних цілях?! – Обурилася Веста.

   - Вибач, - посміхнулася Ра Он. – Але вчора, коли ти розмовляла з Лю.. з тим співаком, я зрозуміла, що ти щось намагаєшся приховати. А тепер, все стало на свої місця. То що у тебе сталося? Перед тим, як піти до світу мертвих, тобі явився дух Зінаїди?

   - Я точно не пам’ятаю, який то був день, бо мені давали якісь жахливі ліки, і у мене там не було ані годинника, ні телефону. Але десь так. Мені наснилася Зіна, яка сказала щось на кшталт: «… хоче викликати дух відьми Ія та захопити світ…», а тоді простягнула мені папірець. Коли я запитала у неї, хто хоче викликати Ію, вона відкрила рота, і саме у цю мить мене розбудила медсестра.

   - А що було на папірці? – Без надії запитала Андромеда. Веста простягнула руку, і у неї в руці опинився невеличкий квадратний аркуш паперу.

   - Приблизно щось таке. Я потім малювала по пам’яті, і я такий собі художник. Але приблизно так. – Незадоволена своїми художніми вміннями зітхнула Веста. Решта три витріщалися на малюнок.

   - Це ж, - вирячилася Ра Он, - декілька букв з письмової зашифрованої мови амазонок.

   - Ти про що? – Здивувалася Веста.

   - У амазонок була письменність?! – Зойкнула Андромеда.

   - Зрозуміло, - зітхнула Ра Он. – Моя мама була найкращою у своєму році. І поки інші дівчата, у тому числі її подруги, бігали на побачення, вона вивчала у бібліотеці всі таємні старі знання. Щоправда, як я зрозуміла, бібліотека була не у цьому готелі а деінде. Вірніше, вона і так деінде, але вхід був в іншому прив’язаному до цього світу місці.

   - То нам, - уточнила Веста, – треба пошукати десь тут старезну абетку?

   - Ага, - кивнула Ра Он.

   - Стривай! – Зупинив дівчат Радомир. – Цей малюнок дуже схожий на той, що знаходиться на руків’ї меча скіфського царя, чи принца.

   - Ти про що?! – Вирячилася Андромеда, якій її шалена уява вже підкинула картину, як надзвичайно гарний принц, що помер три тисячі років тому, наносить ножові рани нещасній Зіні за те, що вона не дала йому повернути у цей світ свою кохану чаклунку Ію.

   - У 2006 році його викопали у скіфському кургані на Харківщині і він знаходиться в історичному музеї Харкова.

   - Звідки ти знаєш? – Різко запитала Веста.

   - Я ж люблю історію. Тож, природно, я постійно відвідував той музей. І цей меч завжди манив мене. Тож, не дивно, що я запам’ятав цей малюнок. Стривай! Там не один такий! Мабуть, там ціле послання. Але чому мовою амазонок?

   - Може, - припустила Андромеда, - прикрасу меча вони довірили амазонкам, які в той час стали частиною скіфського війська?  А ті, розлючені, що їх підкорили чоловіки, написали прокляття для принца, чи послання майбутнім поколінням? Тато каже, - пояснила вона, - що вже три тисячі років тому, скрізь були чорні археологи.

   - Ото Ладиславу не пощастило, - зітхнула Ра Он, але так, що її почула лише Амі, яка смикнулася.

   - То нам, - уточнила Веста, - треба викрасти меча з того музею?

   - Достатньо лише перемалювати малюнки з нього, - сказав Радомир. – Перемалювати, - пояснив він здивованій Андромеді, - бо такі давні магічні малюнки, так би мовити, маскуються на фото. Ми їх можемо сфотографувати, але їх зміст залишиться для нас таємницею. Втім, з мене художник такий собі. Через це я ледь не завалив вступні іспити. І мене прийняли лише через те, що у мене в інших дисциплінах були найкращі бали.

   - Роді намалює, - сказала Веста. – Що?! Ти ж намалювала частину того коміксу, то й це зможеш відтворити.

   - Але якщо ми навіть сядемо на літак, то нашу відсутність тут помітять, - зойкнула Андромеда.

   - Не кажи дурниць, - зітхнула Ра Он. – Звісно ж, ми телепортуємося. Але мені потрібна буде допомога когось з вас, бо сама я Амі не дотягну. І ще, думаю, в музей ми маємо потрапити вночі, коли немає свідків. З готелю ми відправитися не можемо, через дурні захисні чари сучасних амазонок. А якщо ми вийдемо з готелю вночі, то нас засічуть камери і…

   - Добре, я - на камерах, - зітхнула Веста. – Але, як мені зробити так, щоб камери вас не помітили?

   - Це – до Амі. Вона у нас – хакер. Йдіть та приготуйтеся, а я з Радомиром перегляну мапи, щоб ми навіть на метр не промахнулися. Не хочу приземлитися за метр від вікна музею та розбитися о бруківку, чи що там за покриття біля будівлі.