Платформа - Мішель Уельбек
Що ж до мене, то я щодалі працював менше; втім, я чітко виконував свою роботу. Я повертався додому, щоб мати час купити по дорозі щось на вечерю і встигнути на «Питання для чемпіона». Тепер я щоночі спав з Валері. Дивно, Марі-Жан не докоряла мені за все меншу професійну старанність. Вона любила свою роботу і була готова сама працювати більше. Схоже, передусім вона хотіла від мене ввічливості й люб’язності. І я був з нею люб’язний. Протягом усіх цих тижнів я також був такий. Коралове кольє, яке я привіз із Таїланду, їй дуже сподобалось, вона його носила щодня. Готовлячи документи для виставки, вона все частіше кидала на мене незвичні погляди, які було важко зрозуміти. Одного лютневого ранку — я дуже добре пам’ятаю цей день, мій день народження — вона відверто сказала мені: «Ти змінився, Мішелю… Не знаю… У тебе такий щасливий вигляд».
Її правда. Я був щасливий, я це пам’ятаю. Звісно, у житті повнісінько неминучих проблем, наприклад старіння і смерть. Проте, згадуючи ті кілька місяців, я можу впевнено стверджувати: щастя існує.
Жан-Ів не був щасливим. Це очевидно. Пам’ятаю, одного разу ми вечеряли втрьох, з Валері, звісно, в італійському, точніше, венеціанському шикарному ресторані. Він знав, що невдовзі ми повернемося додому й кохатимемось, та ще й з любов’ю. Я не знав, про що з ним розмовляти. Все, що можна було сказати, видавалось надто простим та очевидним. Певна річ, дружина не кохає його, мабуть, вона ніколи й нікого по-справжньому не кохала і вже ніколи не зможе. Це теж було зрозуміло. Йому просто не пощастило. Людські стосунки не така вже складна річ, як про них розказують. Часто вони бувають нерозв’язними, але щоб складними — досить рідко. Звісно, зараз йому необхідно розвестися: це нелегко, але йому вкрай треба це зробити. Що я міг йому ще сказати? Тема була вичерпаною ще до кінця antipasti.[46]
Потім вони з Валері перейшли до обговорювання своєї професійної кар’єри у групі «Орор»: у них уже існували ідеї щодо пожвавлення діяльності «Ельдорадо». Вони виглядали такими розумними, компетентними, визнаними у своєму професійному середовищі, тож не мали права на помилку. Невдача на цій новій посаді не означала кінця кар’єри: Жан-Іву було тридцять п’ять, Валері — двадцять вісім. Певно, їм дадуть ще один шанс. Проте не забудуть про цей перший невірний крок, і вони будуть змушені починати зі значно нижчого рівня. У нашому суспільстві головним інтересом у роботі є заробітна плата та інші матеріальні переваги; престиж та честь професії відтепер займають значно скромніші позиції. Разом з тим, існує система прогресивного оподаткування, яка дозволяє виживати до певної міри шкідливим і марним неукам, до яких можна віднести і мене. Отже, ми живемо за законами змішаної економіки, яка поступово наближається до чіткого лібералізму, що мало-помалу сприятиме подоланню упередження проти сладних відсотків під позику та грошей взагалі, які ще існують у колишніх католицьких країнах. Внаслідок такого розвитку вони не отримають жодної реальної переваги. Деякі молоді випускники Вищої школи економіки, набагато молодші за Жан-Іва, ба навіть ще студенти, вдаватимуться до біржових спекуляцій, не намагаючись знайти собі роботу. Вони мають комп’ютери, підключені до Інтернету, сучасні програми відслідковування стану ринку. Досить часто вони збиратимуться групами, щоб вирішити, куди вкладати більш серйозні гроші. Вони зживуться з комп’ютером, цілодобово змінюючи один одного, і ніколи не братимуть відпусток. Їх глобальна мета буде аж надто простою: ще до тридцяти років стати мільярдерами.
Жан-Ів і Валері належали до проміжної генерації. Їм було ще важко уявити собі можливість кар’єри поза межами підприємства чи державного сектора економіки; дещо старший за них, я знаходився майже в такому ж становищі. Ми всі загрузли в соціальній системі, наче комахи у бурштиновому моноліті. Дороги назад у нас вже не було.
Вранці першого березня Валері та Жан-Ів офіційно стали до виконання своїх обов’язків у групі «Орор». На понеділок четвертого березня було заплановане засідання з основними керівниками, які працювали над проектом «Ельдорадо». Генеральна дирекція замовила в досить визнаної контори з вивчення соціології поведінки «Профіль» перспективне дослідження щодо майбутнього курортів.
Вперше потрапивши до залу засідань на двадцять третьому поверсі, Жан-Ів був уражений. На зустріч прийшло чоловік двадцять. Всі вони так чи інакше працювали у групі «Орор». А відтепер саме йому належить керувати цією групою людей. Валері відразу сіла зліва від нього. Протягом вихідних довелося вивчати папери: він уже знав імена кожного з присутніх, їхні професійні обов’язки, минулий досвід. Однак не міг побороти легке відчуття тривоги. Над Есоном збирались хмари. Коли Поль Дюбруль та Жерар Пелісон вирішили збудувати свій офіс в Еврі, вони робили ставку на низьку вартість землі, близькість до автостради на південь та до аеропорту Орлі. На той час тут було спокійне передмістя. Сьогодні рівень злочинності в навколишніх кварталах став найвищим у всій Франції. Щотижня фіксувались напади на автобуси, машини жандармерії, вантажівки пожежних. Навіть точну кількість таких нападів та пограбувань було важко назвати. За деякими підрахунками, щоб отримати дійсну уяву про справжній стан речей, треба помножити на п’ять кількість усіх поданих позовів. Приміщення підприємства цілодобово пильнувала команда озброєних охоронців. Внутрішній циркуляр рекомендував з певної години доби уникати користування громадським транспортом. Для працівників, які довго затримувалися на роботі і не мали власного автомобіля, керівництво групи уклало угоду з компанією таксомоторів стосовно особливих сталих тарифів.
Коли прийшов Ліндсей Лагарріг, спеціаліст із соціології поведінки, Жан-Ів нарешті відчув себе на знайомій території. Хлопцю ледь виповнилося тридцять років. Високий лоб, волосся зав’язане стрічкою на потилиці… На ньому був спортивний костюм «Адідас», футболка «Прада» та порвані кросівки «Найк»; тобто він виглядав цілком схожим на соціолога з людської поведінки. Спочатку він роздав усім по тонкій папці, основним змістом якої були графіки зі стрілочками та кружечками. Крім цих папок, у його портфелі більше нічого не було. Перша сторінка була копією обкладинки журналу «Нувель Обсерватор», а саме передовицею спецвипуску під назвою «Мандрувати по-іншому», повністю присвяченого літньому відпочинку.
«До 2000 року, — голосно почав читати Лагарріг, — масовий туризм уже віджив своє.
