Блискавична для ельфа - Марита Полл
— Ви думаєте він погодиться одружитися з тією, що отруїла його? На тій, яка мало не вбила його?
— Але ж не вбила?
— У цьому немає її заслуги! - вигукнула я, не впоравшись з емоціями. — Це заслуга королівського цілителя та… і Богів! - мало не ляпнула, що це моя заслуга.
— З вами не посперечаєшся! Але повірте, луро Татіє, розплата наздожене Десну, дуже скоро. Я вам обіцяю. І не факт, що Араторн встигне на ній одружитися до цього дня. А тепер моя люба, вам варто повернутися у свої покої та відпочити. Завтра на нас чекає насичений день. Вранці весь Елатель дізнається про моє рішення, а ввечері на нас чекає Церемонія і ритуал єднання, де ви поділитеся зі мною своєю силою, моя блискавична діво!
Знає! Він знає, хто я! Все ж таки я не помилилася. Але що тепер робити? Бігти? Мені нікуди тікати. Поговорити із Араторном? Але він уникає мене.
У свої покої я повернулася знервована. Зі злості розбила вазу з квітами об стіну, змела зі столика чайний сервіс та зірвала штори з вікна. Навіщо? А й сама не знаю. Ніколи не розуміла, навіщо жінки це роблять, але ефект вразив. Мені полегшало. Мені справді полегшало, і я вирішила поговорити з Араторном.
Переодягнувшись у спортивний костюм, який зовсім недавно пошила Лейла з моїх спогадів, і вирушила до темного в покої. Але в покоях Араторна не було, як і в його кабінеті. Гварет, якого я зустріла повертаючись, теж не знав, де він. Так не знайшовши Араторна, і не поговоривши з ним про ситуацію, що склалася, я повернулася в покої і лягла спати. Ранок вечора мудріший.
А ранок почався раптово і закрутив все у метушні, не даючи мені часу взагалі про щось думати. Спочатку король оголосив мене своєю обраницею, потім оголосив про своє рішення про долю та обранців інших фіналісток. На Десні має одружитися Араторн, який навіть не підійшов до неї. А на Мойрі, син одного з королівських придворних, які беруть участь у відборі, і чиє ім'я я не запам'ятала, тому що він втратив магію після події в бестіарії. Але молодий ельф був задоволений, а Мойра світилася радістю, коли він узяв її за руку і відвів убік.
Лише я нічого не відчувала. Здавалося, що всередині щось обірвалося, померло. Потім мене весь день готували до весільної церемонії та шлюбного ритуалу.
— Коли жрець проведе церемонію обміну шлюбними клятвами, — пояснювала Лейла, яку я слухала у пів вуха. — Почнеться сам ритуал. Ви з королем одночасно опустите руки в ритуальну чашу і на ваших руках з'являться шлюбні малюнки, у вигляді браслетів.
—У кожної пари вони свої. – втрутилася Лейра. — Ще жоден малюнок не повторився. Не дочекаюсь, коли ми з Ульвеном отримаємо свої.
— Ти казала, що він твій наречений, але ніколи не говорила, коли відбудеться ваше весілля! - згадала я.
— Він зробив мені пропозицію півроку тому. Я погодилася. Але поки Ульвен не добудував свій будинок, окремий від сім'ї, ми вирішили почекати з ритуалом.
— Не боїшся, що він передумає? Чи зустріне іншу дівчину? - не знаю чому, вирішила уточнити я.
— Ми дали заручні клятви у храмі. Розірвати їх можна лише за взаємною згодою. Тож ні, я не переживаю. - усміхнулася дівчина.
І тут у двері постукали і зайшов він. Араторн власною персоною. Я відвернулася до вікна. Мені було прикро, що він згадав про мене лише сьогодні.
— Ти чудово виглядаєш у цій сукні! - почула я прямо над вухом.
— У моєму світі, весільні сукні білу і красивіші. - озвалася не повертаючись до нього.
— Чому не попросила Лейлу, щоб вона зчитала з твоєї пам'яті зразок?
— Тому що я виходжу заміж не з любові. Не бачу сенсу у гарній сукні.
— Татіє! – тихо покликав Араторн і повернув до себе за плечі.
— Давай втечемо? До перевертнів наприклад? Думаю вовки нас не проженуть! - зазирнула в його очі з надією.
— Ні. Це не вихід. Якщо ти не станеш дружиною короля Елателя, то Тінь поглине королівство. А далі весь Тедос.
— А як же ми? Ми ж любимо одне одного! Ти обіцяв одружитися зі мною!
— Обіцяв. Але я не казав, що кохаю тебе. Нас немає, і ніколи не було. Ти прийняла мою дружбу за кохання. Але нічого такого не було. Якщо захочеш, я поговорю з Аранелем після весілля, і він тебе відпустить. Подарує будинок де захочеш. Але зараз ти маєш вийти за нього, та врятувати Елатель. Від тебе залежать життя багатьох. Чи не одного народу.
— Навіщо ти так, Араторне? - я не змогла втримати сліз. — Я ж бачила, як ти дивишся на мене. Всі тільки й твердили мені, що ти кохаєш мене! Що змінилося?
— Усі помилялися. І ти теж. Я вже сказав, що тебе не кохаю. Сьогодні ти вийдеш за Аранеля, а завтра, я одружуся з Десною.
— Але вона намагалася тебе вбити!
— Та не вбила. До того ж, наше з нею весілля бу питанням часу. Шлюбний договір було підписано ще кілька місяців тому.
— Ні. Я не вірю тобі! - у серцях викрикнула я і вдарила темного в груди кулаками. — Ти брешеш! Брешеш!
—Вибач! - ось і все, що він сказав, а потім розвернувся і пішов.
Ноги підкосилися, і я впала на підлогу, там де й стояла. Сльози заливали сукню, а образа та біль, роз'їдали душу та серце. Наревівшись, мене захопила пекуча злість на всіх, і на весь світ.
Коли мене провели до зали, де мала відбутися весільна церемонія, моя агресія переросла в лють. А коли я побачила Аранеля в парадному одязі, і усміхненого на всі тридцять два, то в мені й зовсім щось клацнуло.
Я була вже майже біля піднесення, на якому стояв король і жрець, коли запідозрила недобре. Та й обличчя Аранеля змінилося. Король більше не посміхався. Все і всі навколо, стали зменшуватися. Чи це я зростаю?
Я опустила очі на свої ноги та ахнула. На мені була сукня у стилі давньогрецьких Богів. Біла, пряма, довга, із золотою окантовкою та золотим шнуром із пензликами на кінцях, замість пояса.
А зал все зменшувався та зменшувався. Хтось закричав «Купол», і над моєю головою роз'їхалися куполові прозорі дахи. Під ногами, там унизу, лунали стривожені крики гостей, і хтось намагався їх заспокоїти.
