Все одно ти будеш мій - Джейн Лоурен

- Я говорив тобі про те, що буду чекати твоєї готовності, але, чорт візьми, я уявити не міг, наскільки це буде складно, - прохрипів хлопець, переходячи вниз до шиї, прикушуючи її ніжну шкіру.

Я втягнула повітря через щільно зімкнуті зуби. Це був занадто еротичний звук. Від збудження тіло натягнулося, як струна, яка надмірно чутливо реагувала на його слова, губи та руки. Таким самим тоном відповіла і я:

- Мені здається, що чекати тобі залишилося недовго.

Ми переглянулися і його погляд розпалив моє полум'я ще більше. Мене ніби магнітом знову потягнуло до нього, але тільки я торкнулася його губ, як у двері подзвонили. Я аж підскочила від неочікуваності.

- Та щоб її, - простогнав розчаровано Дейв, переводячи погляд на коридор.

Я прокашлялася, щоби повернути собі звичний голос і на ватних ногах пішла до дверей. Дейв повільно покрокував за мною. Прокрутивши замок, я відчинила двері. На порозі стояла Лія.

- З Різдвом вас, друзі! - вигукнула Лія і радісно показала нам декілька пакунків.

Позаду неї я помітила ще дві маленькі валізи. А вона приготувалася...

- О Боже, Лі. Навіщо це? - сказала я, обійнявши подругу.

- Як навіщо? Свято ж! - відповіла вона і віддала мені пакети, звертаючись до хлопця: - Дейв, як ти? 

Вона зробила крок у коридор, щоби обійняти Дейва. Той відповів, хоча не обійшлося без кислої міни на обличчі. Я жестом попросила його не видавати своє невдоволення, і як тільки Лія відійшла від нього, він, як нічого не бувало, усміхнувся.

- Все просто прекрасно, дякую. 

- А чому ти мокрий весь? 

Лія легко відтягнула його футболку, показуючи мокрі місця. Хлопець подивився на мене, шукаючи відповідь на питання у мене на обличчі, але я лише невинно усміхнулася, знизивши плечима.

- Ем... У нас... У нас кран зламався. Намагаюся полагодити.

Креативно.

- А, ясно, а ти, Ані?.. - вона перевела погляд на мене.

Чорт, я й забула, що моя футболка теж мокра.

- Я допомагала, Лі. Там важка ситуація була.

Дейв оцінив мою відповідь - його кутики губ зразу піднялися догори.

- Е-е-е, ясно, - відповіла подруга, дивлячись то на мене, то на нього.

Треба щось робити, поки вона знову щось дивне не спитала...

- Давай я віднесу твої валізи. - запропонував Паркер.

Молодчина.

- Так, я не проти, - відповіла Лія, знімаючи з себе верхній одяг і взуття.

- А я покажу тобі твою кімнату, о'кей? - запропонувала я.

- Звісно, веди, - промовила мило вона і ми піднялись до її кімнати.

Лії кімната сподобалася. Особливо тим, що знаходиться одразу біля моєї. Ми довго допомагали їй розкласти речі. Поки я розкладала її блузки у шафу, згадала про різдвяний подарунок подрузі, тому побігла по нього у свою кімнату. Взявши невеликий пакунок з косметикою я побігла до Лії. Вона цей подарунок прийняла з радістю і також дала мені дещо у відповідь. У маленькому пакетику від неї лежав флакон французьких парфумів. Її батьки недавно були у Франції і купили їх спеціально для мене, бо Лія так попросила.

- Ох, запах просто нереальний, Лі, - сказала я, нюхаючи ковпачок.

Подруга задоволено усміхнулася.

- Я знаю, це я вибирала. У мене є смак на це.

- До речі, як щодо вечері?..

Лія і Дейв підтримали мою ідею й погодилися допомогти у приготуванні. Смачно поївши, ми сиділи у вітальні й дивилися фільм, паралельно обговорюючи різні теми. Раптом знову дзвінок у двері. Ми здивовано переглянулися між собою, і тоді Лія запитала:

- Ви на когось чекаєте?

Ми з Дейвом негативно помахали головою. Ми всі разом встали та підійшли до дверей. Коли я їх відчинила, на порозі стояв молодий юнак з двома величезними валізами у руках. Перший раз його бачу. Поки я незрозуміло дивилася на нього, позаду пролунав голос Дейва:

- Адам?..