Все одно ти будеш мій - Джейн Лоурен
Я навіть думки такої не припускала ні разу! Ну може раз, але потім зразу забула про це... Хоча ні, трохи пізніше вдруге згадала, і все. Точно вс-е-е... Ну, максимум тричі!
- Ні, - мій голос сіпнувся, видаючи мою невпевненість. - Точніше, я думала про те, що я колись таки вийду заміж, але ще давно. Це не стосувалося тебе.
Чорт, зайве речення було зайвим і я знову зрозуміла це лише тоді, коли промовила його вголос.
- А кого тоді? - його брови насупились.
- Я просто уявляла те, що у мене буде чоловік. Нікого конкретного я не мала на увазі, - я ніяково розглянула свої руки та опустила погляд. - Пробач, я не хотіла підіймати таку гостру тему.
- Вона не гостра, - відповів зразу Дейв, торкаючись мене за підборіддя і піднімаючи його так, щоби я повернула погляд на нього. - Якщо ти гадаєш, що мене лякає тема заміжжя, то зовсім ні. Я ж не маленький хлопчик, щоби боятися цього. Просто раніше я не мав з ким її обговорювати. І не хотів, якщо чесно. Але зараз, якщо ми вирішили будувати щось серйозне, то рано чи пізно нам доведеться торкнутися цієї теми.
Мої щоки спалахнули від його слів. Я розуміла це, але мене хвилювало інше... Переступивши всю незручність, я запитала:
- А зі мною... Хочеться?
Спершу він не зрозумів про що я, але згадавши свої слова, Дейв хитро усміхнувся і погладив мою шкіру на щоці.
- Ні, мила, так не вийде. Спочатку ти маєш признатися мені у дечому.
- Я ж казала, що ти мені подобаєшся.
- Люди не одружуються тільки через взаємну симпатію, правда? Між ними є щось глибше, - тепер замість руки на щоці я відчула його губи.
Я вже придумала відповідь на його слова, але Паркер вже остаточно відсторонився і подав мені руку:
- Нас уже чекають.
Точно, вечеря...
Зрозумівши, що розмова відкладається на потім, я стримано кивнула. Поклавши свою руку на його, він міцно стис її й потягнув униз, у зал, де стояв стіл і ялинка.
- Ідуть! - сказав голосно мій тато, коли побачив нас на сходах.
- Боже, скільки вас можна чекати? - нервово відповіла мама.
- Вибач, мамо. Не встигла вчасно одягнутись, - відповіла я, сідаючи з Дейвом за стіл.
Десь дві години ми провели за столом. Спершу була просто вечеря, де ми куштували всі наші приготовані страви й набивали свої животи. Потім тато, як завжди, почав співати традиційні американські різдвяні пісні, і звісно ж, ми підхопили його ініціативу.
Потім дійшла черга до роздачі подарунків. Ми вирішили не відкривати абсолютно всі пакунки та залишити декілька на саме Різдво, тобто завтра. Я пішла до своєї кімнати по подарунки для рідних, які купила раніше. Вони, звичайно, були уже не у тих нещасних пакетах, а в акуратних коробках перев'язаних бантиком. Я повернулася до рідних, і всі ми сіли у коло на нашому великому килимі.
Перший почав мій тато. Він, як голова сім'ї завжди бере на себе відповідальність починати цю традицію. Перший подарунок він подарував мамі. У майже плоскій оксамитовій коробочці виявилося золоте кольє, оздоблене багатьма коштовними каміннями. Ох, тато вмів дарувати їй подарунки. Мама зраділа так сильно, що у неї від радості аж потекли сльози. Для них це завжди був особливий день, адже рівно двадцять років тому тато зробив мамі пропозицію руки та серця. Мені рідний подарував новий ноутбук, який я довго і нудно у нього просила для навчання. Потім він роздав подарунки нашим гостям. Вони, напевно, думали, ми їх проігноруємо, бо у Німеччині таких традицій немає, але не тут то було. Емілі дістався фотоальбом, у якому були всі їхні спільні фотографії зроблені ще за їхньої молодості, а Роберту ручка. Саме так, ручка. Тато пояснив це тим, що вона дуже цінна для його банку, адже саме нею був підписаний перший важливий документ. Дейву він подарував сучасний планшет з всіма закачаними програмами, які допоможуть йому управляти банком.
Потім черга перейшла до мами. Мама подарувала татові наручний годинник. Тільки глянувши на нього, було зрозуміло, що він коштує немалих грошей. Мені рідна подарувала велику пачку рідкісних цукерок і старовинну шкатулку. Таку красиву... Я вже навіть встигла подумати, які прикраси поскладаю туди. А цукерки... Уже завтра розпочну їх пробувати. Для Емілі вона подарувала насіння рідкісних квітів. Так, Емілі захоплюється квітами, тому цей подарунок, впевнена, є для неї дуже цінним. А Роберту вона подарувала квиток на сеанс одного популярного інвестора, який буде давати лекцію у Вашингтоні. Я б не дуже зраділа такому подарунку, але Роберт сказав, що для нього це неймовірний подарунок. Ну якщо так, то так... Дейву дісталася спортивна сумка.
Тоді прийшла і моя черга: я подарувала всім подарунки, які купила тоді з Дейвом. Було видно, що вони зраділи моїм виборам. І чудово. Черга дійшла до Дейва. Я довго не могла визначитись з подарунком для нього, але як тільки ми почали зустрічатися - у мене з'явилася ідея. Поки батьки показували одне одному мої подарунки, я підійшла до нього з середньою коробочкою і простягла йому. Він зразу взяв її та відкрив. Там було видно кусочок тканини й вже можна було догадатися, що це, але ще його погляд впав на невелику записку, яку я поклала зверху. У ній було написано, що я потім все поясню. Дейв кивнув і підморгнув мені.
Ми знову сіли за стіл, щоби поговорити про батьківську поїздку. У них літак завтра на третю дня. Добре, що зранку вони ще будуть. Мама десь разів десять нагадала мені про те, щоб я берегла будинок. На годиннику пробило одинадцяту. Ми всі дружно прибрали зі столу. У пів на дванадцяту всі розійшлись по кімнатах відпочивати.
