Все одно ти будеш мій - Джейн Лоурен

Я поміняла постільну білизну, зняла прикраси з себе і тільки-но хотіла піти переодягнутися у піжаму, як у двері постукали:

- Заходьте, - голосно сказала я.

У кімнату зайшов Дейв. Я здивовано витріщилася на нього. Він став посередині кімнати й показав мені на собі червону піжаму з різдвяними візерунками, яку я подарувала йому сьогодні. 

- Тобі пасує! - радісно сказала я, підійшовши до нього.

- Ти писала у записці про те, що хочеш ще щось пояснити?

- А-а-а, ти про це. До речі, я знаю, що проста піжама - це така дрібничка, але... - сказала я і підбігши до свого стола, взяла звідти ще одну коробку. 

Таку саму, як я дала Дейву і знову підійшла до нього. Хлопець незрозуміло повів очима.

- Що це? 

- Зараз побачиш, почекаєш хвилинку? 

Він кивнув, а я заховалася за дверима ванної. Пройшло декілька хвилин, і я повернулася, але уже переодягнута у таку саму піжаму, що й Дейв, тільки жіночу. Побачивши мене біля себе, він розсміявся на всі 32, але потім посерйознішав і сказав:

- Це нечесно, тобі пасує більше, ніж мені!

- Ні, ти неправий, - також усміхнулася я, поклавши руки йому на груди, малюючи пальцем по візерунку піжами. - Це дуже банально, правда? Я не вмію робити гарні подарунки, але вирішила подарувати те, що зблизить нас. Коли я вдягатиму її буду думати про тебе, так само як і ти про мене.

- Ані, це не "банально", - показав у лапках він. - Це доволі мило. Один з найкращих подарунків, яких я коли-небудь отримував.

Його руки акуратно обійняли мене за талію. Вустами він доторкнувся до мого чола і я просто розтанула від його ніжності.

- Чекай, у мене теж є для тебе дещо, - сказав раптово хлопець, і витягнув з кишені маленьку коробочку.

- А це що?

- Відкрий і побачиш, - сказав загадково він і простягнув мені її.

Я спершу роздивилася маленьку фіолетову коробочку, а потім відкрила її. Там була маленька срібна каблучка, оздоблена маленькими світлими камінчиками, а посередині лежала зірочка.

- Дейв, яка краса! - захоплено сказала я, роздивляючись каблучку.

- Сподобалося? - запитав задоволено він.

- Дуже! Але навіщо? Вона ж така дорога…

- Не дорожче, ніж ти.

Тоді він сам витягнув колечко з коробочки й, взявши мою руку, одягнув мені на пальчик. Він довго розглядав мою руку з каблучкою, ніби задумавшись про щось, а тоді взяв і лагідно поцілував руку. Я була шокована. Зараз Дейв – це зовсім інший Дейв. Не той, якого я зустріла вперше, хоча він теж іноді нічого... А цей дбайливий, ніжний і такий романтичний… 

Мені здається, що я також можу відкривати у ньому нові сторони.

- Добре, я вже піду. Тобі пора спати. Завтрашній день обіцяє бути цікавим, - сказав турботливо Дейв.

- Тоді добраніч? –  відповіла я і поцілувала його.

- На добраніч.

Після цього Дейв ще лагідно поцілував мене у щічку і розвернувся, щоби піти у свою кімнату, але різко зупинився:

- Знаєш, - він обернувся півобертом. - Ти питала мене перед вечерею, чи хочеться мені думати про заміжжя поруч з тобою. Так ось зараз я вперше замислився про це.

По шкірі пробігли мурахи. Я шоковано закліпала очима, а Дейв усміхнувся мені ще раз і лише тоді пішов до себе у кімнату. Ледь не заверещала від емоцій, які були у мене всередині. Я різко вдихнула повітря, радісно плюхнувшись на ліжко.

Давно я не почувала себе такою щасливою. І закоханою.