Настя і вовки. Пробуди в мені звіра - Марія Люта

- Перевертні вимирають! - проголосив чоловік громоголосно, ніби виступав перед багатотисячним натовпом. Його очі заблищати нездоровим вогнем, на губах заграла гарячкова усмішка, немов у фанатика. Азіати ж закивали, їхні обличчя були уважними і серйозними - суцільна свята віра і рішучість.

- Тобі, Анастасія, як людині поки що новій у нашому світі, може здатися, що ми сильніші, здоровіші й успішніші, одним словом - кращі за людей. І це так. Але! - Театральний помах рукою та бризки слини на всі боки, - Нас стає все менше і менше! Наші права урізають, наші землі відбирають, а батьки все частіше вирішують не проводити Ритуал дітям, залишаючи їх латентними перевертнями та прирікаючи на жалюгідне людське життя. Чому ж так відбувається? Підступність людей? Так, безперечно! Але здебільшого винні ми самі. - Тяжке зітхання, опущені повіки. – Ми самі дозволили сісти собі на шию, самі відмовилися від своїх законних привілеїв, самі визнали право слабких диктувати нам свою волю.

Демократія, гуманізм, толерантність та інше – насправді просто пшик. Їх придумали нікчемні люди: не зумівши виграти бій силою, вони вирішили замилити нам очі та запудрити мізки нібито високими ідеалами. Але задумайся, Насте, хіба маєш ти ховати твою красу і розум з "толерантності", лише тому, що твої подруги чи колеги потворні ідіотки? То чому ми – вершина еволюції – повинні приховувати свою перевагу!? Ми, вовки, йдемо в далекі ліси, щоб випустити свого звіра пополювати та й просто подихати на повні груди. І нам ще пощастило. А дракони – горді сини неба – навіть не бачать це саме небо! Вони мають право обертатися у закритому стадіоні – єдиному на всю країну, один раз на рік та за попереднім записом.

Економіка, виробництво, передове озброєння – все, хіба що окрім культури, тримається на наших плечах. Ми  -  господарі світу. І ми стоїмо навколішки.

Ти напевно скажеш, що це проблема ватажків. І це так. Але що робити, якщо ватажки сильні фізично, проте чи сліпі, чи м'якотілі, чи слабовільні? Взяти останню подію: перемога Гліба - це ж плювок в обличчя всім перевертням!

"Що!? Перемога Гліба!? Перемога Гліба!" - вихватила я єдину важливу для мене звістку. По тілу розлилася хвиля тепла і накрила якась блаженна слабкість - наче я довго терпіла біль, а потім нарешті випила ібупрофен - тільки в сто разів сильніша. І водночас я відчула небувалий прилив сил і життя знову набуло сенс.

- І чому ж плювок?  - раптом пожвавішав Андрій, який уже встиг добряче занудьгувати. Мабуть, подібні слова батька він уже чув багато разів. - Ти ж хотів його перемоги... -

- Ти, сину, ще не знаєш усіх деталей. Він переміг у людській подобі, не вовчій. Чому ж не обернувся? Хотів довести, що люди сильніші за звірів? Яку політику від нього тепер можна очікувати? А ще він не вбив суперника. Ми, перевертні, ніколи не боялися лити кров ворогів. Гліб продемонстрував слабкість духу, тому не гідний бути ватажком.

Але ми відволіклися. Скоро все зміниться, Насте. Ми збираємо армію однодумців та збираємося радикально змінити наявний світопорядок. З кожним днем ​​все більше перевертнів вступає до наших лав, у нас тисячі послідовників.

- Але ж ви вбиваєте дітей-перевертнів, забираючи у них звірів і... віддаєте людям, яких зневажаєте! - Не стрималася я, впевнена, що це саме мій біобатько чи хтось із його секти стоїть за всіма цими злочинами.

- О, це, на жаль, необхідна плата в ім'я майбутньої величі! В нинішніх умовах ті діти були приречені на нікчемне життя, а так їхні звірі слугуватимуть великій меті. До того ж ми не бажаємо їм смерті, вони самі обирають її, якщо не можуть змиритися зі втратою другої іпостасі, яку навіть ще не встигли пізнати.

У моєму лексиконі не знайшлося відповідного слова, щоб досить містко описати всю концентровану ненависть і зневагу до цього гнилого чоловіка. Величезних зусиль мені вартувало зберегти обличчя спокійним. Для цього я уявила себе просто бездушною машиною, завдання якої збирати інформацію, щоб потім примудритися передати її Глібу.

- Навіщо вам я?

- Ти моя дочка. Хіба цього мало?

Я лише скептично підняла брову.

Батько посміхнувся:

- Так, згоден, не так мають починати знайомство батьки та діти. Тому я запрошую тебе на сімейну теплу вечерю в неформальній обстановці. Але це згодом. Нині про справу. У тебе дуже рідкісний і сильний дар: ти - Мандрівниця Грані. Ти можеш не тільки бачити, а й взаємодіяти з Гранню, підлаштовувати її під себе, змінювати. Згодом, за належної старанності та наявності досвідчених вчителів, якими можемо забезпечити тебе тільки ми, ти навіть зможеш переміщатися у просторі. І я маю на увазі твоє фізичне тіло. Тільки уяви: ось ти тут, а за мить - у будь-якій іншій точці світу.

Мм, будь-яка інша точка світу, тільки б якомога далі від "тут" - звучить привабливо.

- І все ж таки ви не відповіли: навіщо вам я? Навіщо ви намагалися мене вбити, а потім заманили сюди?

- Вбити тебе? Ти розумієш, що це нелогічно. Ти нам потрібна живою. І  все-таки  я знаю, хто робив замах на твоє життя. Повір, тобі нічого не загрожувало: усі ці роки я наглядав за тобою на відстані. Через Грань. Ти також цьому навчишся.

- Ви також Мандрівник?

- На жаль, ні. Мандрівниками можуть бути лише люди. Але деякі звірині іпостасі - дракони та кішки - можуть наділяти свої людські подоби обмеженою можливістю подорожувати Гранню.

- В сенсі?

Біобатько шумно зітхнув, прикривши повіки, і знову склав пальці пірамідкою, демонструючи безмежне терпіння до нерозумного чада:

- Зазвичай при обороті перевертні обмінюються тілами зі своїми іпостасями: їхнє людське тіло переходить за Грань у "користування" звіриної душі, а в наш світ потрапляє тіло тварини, в яку вселяється свідомість людини. Дракони і кішки, перебуваючи за Гранню, можуть ділитися своїм звіриним тілом і впускати до себе свідомість людини. Тобто я, як володар дракона, можу подорожувати Гранню і спостерігати звідти за реальним світом, якщо дракон відкриє завісу. Але я там лише гість, мої можливості мінімальні, твої ж - потенційно безмежні.