Смерть моя, життя моє - Ерато Нуар

Не знаю, скільки часу він не випускав мене з обіймів, знову і знову підводячи до грані і кидаючи за неї, і ловлячи в теплі обійми, щоб знову довести до краю.

– Еллінге, – бурмотіла я, міцніше притискаючись до нього, вперше називаючи його ім'я хрипким шепітом, тому, що просто хотілося шепотіти знову і знову. І кричати, коли задоволення ставало нестерпним – теж його ім'я.

– Ілес, – шепотів він у відповідь, наповнюючи мене собою до краю. – Ніатарі... Моя ніатарі...