Непокірний трофей - Олена Гуйда

Подивися ж на мене! Подивися!

Але ні! Зараз ці двоє бачили лише один одного.

Цього поєдинку не можна допустити! Не можна!

- Стійте, - закричала, але мій голос потонув у зловісній пісні барабана. І Кнут коротко хитнув головою, даючи зрозуміти, що всі мої спроби втрутитися зараз безглузді.

Сутичка почалася. Воїни підняли схвальний гул.

Але для двох на арені існував зараз тільки супротивник. Джералд плавно, тягуче рушив у бік, обходячи Торема і не зводячи з нього напруженого погляду. Він володів мечем з раннього дитинства. Це холодна зброя ніби оживали в його руках. Так він спритно рухався і наносив удари. І перед очима спливла схожа картина. Джералд і Тобіас, зовсім ще хлопчаки, вправлялися в бойових мистецтвах, а я спостерігала за їх успіхами.

Торем теж прийшов в рух. Хижо по-звіриному, наче сніжний барс, він повільно скорочував відстань, готовий до кидка в будь-яку секунду. Його м'язи ніби скам'яніли, розігріте засмагле розписане шрамами тіло напружене до межі. Вони кружляли, ніби вичікували. Ніби оцінювали один одного.

Здавалося, я забула, як дихати. Завмерла, жадібно вбираючи кожен рух на арені.

В одну мить все змінюється. Джералд різко робить випад вперед-вгору. І моє серце завмирає. І слідом брязкіт металу. Торем відбиває удар. Контрудар. Брязкіт металу.

Воїни кричать на знак схвалення, знову звучить барабан, вторячи серцю, що шалено колотиться в грудях.

Джералд відступає. Робить різкий обманний випад в сторону, а потім знову завдає удару. Чітко вгору-вправо. Клинок ковзає занадто близько до шиї Торема.

Шия? Він мітить точно в шию! Від раптової думки все всередині ніби заледеніло. Як можна вбити безсмертного? Обезголовити...

І знову удар! Так близько!

Ні! Зупиніться! Сіпаюся вперед, але Кнут не дає і кроку ступити. І знову брязкіт металу. Глузлива посмішка зникла з обличчя Торема. Він напружений. Серйозний і розсерджений. І страшний у гніві. Кілька блискавичних ударів поспіль – і перша кров пролилася на землю.

Джералд відступає. На його обличчі видніється тонкий поріз. Але перепочинок – лише пів удару серця.

І знову клинки зійшлися під гучні крики воїнів півночі. Удар, удар, ще удар... Метал зустрічає лише метал. Глухий рик...

І час ніби завмирає. Джералд пригинається до землі, ніби корчачись від болю, але... це лише виверт! Клинок в його руці оживає і прагне прямо в живіт супротивника. І йому не відсторонитися, не відскочити!

 Все всередині холоне, очі застеляють сльози, смикаюсь вперед.

 - Торем!  - з губ зривається крик.

 Мить, і Торем відбиває удар.  Чути глухий рик.  І Вигнанець робить різкий випад.  Занадто різкий.  Блискавичний.  Я не встигаю стежити за його рухами.  У ньому - сила, швидкість.  Він - швидше вітру.  Сильніше будь-якої людини ... Він ніби звір!

 Один судомний удар серця, і Джералд на землі.  А Торем підняв меч, щоб завдати вирішального удару.

 - Ні!  - закричала і рвонула вперед, але Кнут тут же зупинив мій порив.

 І Торем завмер, а потім повільно, ніби борючись з самим собою, опустив меч так, що його вістря торкнулося горла Джералда.

 - Один рух і ти підеш на зустріч з предками, Джералд, наслідний принц Ларентанії.  Поєдинок закінчився.

 - Убий мене, чого ж ти баришся?  - хрипко озвався Джералд.

 - Твоє життя в руках моєї нареченої.  Вона вирішить, чи гідний ти жити, - Торем промовив крізь зуби.  Він навіть не подивився в мій бік, але замовк, чекаючи відповіді.

 - Прошу, залиш йому життя, - промовила чітко.  І по тому, як змінилося його обличчя, я зрозуміла, що не такої відповіді чекав від мене Торем.