Все одно ти будеш мій - Джейн Лоурен

- Ані? - знесилено промовила вона.

Я підбігла до її ліжка, беручи її за руку.

- Так, це я.

- Ані, пробач мені, дурепі. Мені так соромно... - одна сльоза покотилася по її щоці. 

Подруга намагалася піднятися, але я не дозволила цього зробити. Натомість сама нахилилася до неї, гладячи по волоссю.

- Лія, навіщо ти це зробила? Навіщо?! Я думала, що сама помру там біля тебе! Хіба я заслуговую на таке?! - прошепотіла я.

Мені хотілося кричати, але дивлячись на втомлену подругу, я стримала себе.

- Ані, я не розуміла, що роблю від розпачу... Якби не ти, мене б тут вже не було. Я так люблю тебе, - заплакала вона ще дужче, притискаючись щокою до моєї долоні.

Від її слів я сама не стримала сліз.

- І я тебе люблю. Більше ніколи так не роби, зрозуміла? 

- Не зроблю, даю слово. Але, Ані, мені потрібно розповісти тобі дещо. Дуже важливе. Мама не хотіла, щоби я казала ще комусь про це, але ти рідна... Ти мусиш знати це... - повільно сказала Лія, глянувши на мене.

- Що таке, Лі? 

Подруга закусила губу.

- Але спершу пообіцяй, що це буде тільки між нами.

- Обіцяю, тільки не лякай мене. Що сталося?

- Знаєш, чому я вирішила накласти на себе руки? - пошепки заговорила вона.

- Через Райана?

- Так, але це не єдина причина, - сказала з сумом Лія.

У мене розривалося серце, бачачи її такою.

- А яка найголовніша причина? - запитала я, не догадуючись, до чого вона веде.

Такої відповіді я явно не очікувала:

- Після нашого розриву, я дізналася про те, що вагітна... - прошепотіла вона, і знову почала гірко плакати.

Що, чорт візьми?...