Все одно ти будеш мій - Джейн Лоурен
- Що? Тобто вагітна? - викрикнула я, забувши про те, що вона просила тихіше.
- Ані, тихо, прошу! Ще хтось почує!
- Як ти могла вчинити таке, знаючи про те, що при надії?
- Ані, я... Я не могла залишити дитину. Мама сьогодні дізналася про це, і... Досі не говорить зі мною, - прошепотіла Лія, дивлячись на двері, де було видно тінь від статури матері.
- Але ти казала мені, що ти... Ну ти... - я не знала, як правильно підібрати слова в цей момент. Сказати, що я шокована - це не сказати нічого.
- Коли я казала тобі це, то так, я не спала ні з ким. Але з Райаном... Я думала, що такого не станеться, все було під контролем, але як бачиш...
Лія знову заплакала, зминаючи ковдру в руках, а я сиділа поруч і просто повірити не могла, що чую таке від неї.
- Чому ти не сказала мені про це зразу? Ми б щось придумали... Який у тебе термін? Був... - сумно промовила я.
- Не знаю точно, приблизно тиждень четвертий, - вона таким же тоном відповіла вона мені.
- Ліє, я... Я повірити не можу, як ти могла? Це ж твоя кровинка! Як можна було так вчинити?! - я втомлено прикрила очі руками.
Крізь сльози, Лія хотіла ще щось відповісти, але у палату різко зайшов Дейв.
- О, Лія! Як ти? - запитав зразу він, і помітив у якому стані сиділи я і Лія.
Двоє в сльозах, червоні, втомлені... Жах один.
- Дякую, Дейв. Уже краще. Я дуже вдячна за те, що ти приніс мене сюди, - тихо відповіла подруга, витираючи сльози.
- Завжди будь ласка, а що тут відбувається? - незрозуміло запитав хлопець.
- А це тебе не стосується! Спитав "як ти?", почув відповідь і все, гуляй. Можеш йти далі загравати зі всіма молодими медсестрами в цій лікарні! - тут уже втрутилась я, підвищивши голос на нього.
Він же якраз говорив мені про те, що йому мало жінок. От, будь ласка - ціла лікарня для його уваги.
- Ого, що я бачу! Аніка Айлен ревнує, - підійшовши до мене на мінімальну відстань, промовив Дейв.
- Господи, було б кого! - сказала я і відсунулася від нього. Поруч кашлянула Лія:
- Ей, молоді люди, ви тут не одні.
Я вперше побачила, як вона усміхнулася за ці декілька днів.
Я на це тільки фиркнула собі під ніс, простягнула пакет з фруктами і віддала їх Лії, а потім вийшла з палати. Я ходила по коридору туди-сюди й ніяк не могла прийняти ту інформацію, що розповіла найкраща подруга. Як можна було таке зробити з собою і з дитиною? А що Райан? Скоріш за все, він навіть про не здогадується про те, що міг би стати батьком через свої дії. А може він би повернувся до неї, якби дізнався? Хоча... Знаючи натуру Райана - навряд.
Я одягла свою куртку і вийшла надвір. Мені потрібен ковток свіжого повітря. Ммм, люблю осінь, хоча погода вже більш схожа до зими. Місяць листопад, ніби попереджав, що скоро зима. Так холодно... На повні груди я вдихнула повітря і хотіла вже повернутися, як почула знайомий голос:
- Тобі не холодно? Погода не з найкращих, - сказав, підійшовши, Дейв. Він став поруч.
- Ні, досить гарна погода. Якщо декому не подобається - то він може повернутися назад, в Берлін. Його тут ніхто не тримає, - строго говорила я, натякаючи на нього.
- Ну чому ж не тримає? - тепер він стояв навпроти мене. - Ти тримаєш.
- Хто таке сказав? - я вигнула брову, намагаючись приховати правду, але...
- І без слів усе ясно. Твої емоції видають тебе. Мені подобається, як ти ревнуєш мене.
- Не ревную!
- Поговори тут мені... - прошепотів він, губами торкаючись мого вуха. Я ледь стрималася, щоби не застогнати. - Але знай, що мені потрібна тільки ти.
- Ага, у ліжку? Я на таке не згодна, Дейве, - я відвернулася, згадуючи його монолог на балконі.
Паркер втомлено видихнув.
- Хіба я казав щось за ліжко?
Я вперше наважилася підняти на нього очі. Ну не можу я довго ображатися на цього хлопця. Він володіє надзвичайною зовнішністю і чимось ще таким... що тягне мене до нього. Відчуття прив'язаності? Точно ні, воно не викликає метеликів у животі й прискореного серцебиття.
Кохання? Можливо...
Стала на носочки, потягнувшись до Дейва, щоби поцілувати його і він теж нахилився назустріч. І коли між нами залишався міліметр, то...
- Ой, я не помішала, дітки? - я почула голос мами Лії, і з неочікуваності швидко відштовхнула Дейва від себе.
- Ем... Ні, що Ви! Ми розмовляли... Про погоду, - заговорила невпевнено я, закусивши губу.
- Так, тільки про погоду, - усміхнено відповів Дейв.
- Пробачте, я тільки хотіла попередити про те, через декілька хвилин час відвідувань закінчиться, - промовила скромно жінка, і поспішила залишити нас.
Ми постояли ніяково ще хвилину, деколи переглядаючись одне з одним і тихо сміючись, а незабаром я відповіла:
- Потрібно піти речі забрати й попрощатись.
