Непокірний трофей - Олена Гуйда

- Про яку допомогу йде мова? - відчуваючи, як все стислося всередині, запитала я.

- Елехорія гине, принцесо, - його голос на мить затремтів. - Вам краще не знати, що твориться в столиці і на що перетворився ваш дім. Я довго терпів. Ми... ми довго терпіли! Але зараз... Король Тобіас зазіхнув на найцінніше. На свободу. На свободу тих, хто мені дорогий. І я втік разом зі своєю сім'єю до того, як моя дружина виявиться в гаремі одного з Шерлінкорців. Тому що не готовий стати грудьми за правителя, який всадить кинджал у спину.

Вся кров прилила до щік. Все всередині здригнулося від гніву. Тобіас... торгує людьми?! О боги...

Незважаючи на гарчання барса, зробила крок назустріч воїну і спрямувала свій погляд йому в обличчя, збираючись відповісти. Але магія накрила свідомість, забираючи геть від реальності. І ось замість вітальні перед очима з'явився дерев'яний поміст і мотузка на шиї. І перелякана юрба, на чолі якої з гримасою на обличчі стояв він. Тобіас.

До недавніх пір усередині була жива надія, що все буде як раніше. Але ніяких ілюзій я більше не маю. Життя зміниться в будь-якому випадку. Але головне діяти. Гребти по цій річці життя, а не просто плисти за течією, покладаючись на долю.

Чи могла я щось змінити? Якщо не пробувати, то ніколи не дізнаюся. Те, що я вважала своїм прокляттям, могло бути використане в інтересах людей, котрі для мене важливі і дорогі мені.

- Я допоможу тобі і твоїй родині, пірей. Я подумаю, чим зможу допомогти воїнам, які під твоїм керівництвом. І клянуся, що зроблю все, від мене залежне, щоб захистити їх дружин і дітей. Можеш вести їх у Орлей.

Чого б мені це зараз не вартувало...