Непокірний трофей - Олена Гуйда

Тут життя текло своєю чергою.

Я підхопила гаманець з м'якої шкіри і передала його Леї:

- Як ми і домовлялися, зараз ти підеш на ринок. Потрібно купити хліб, рибу, борошно, масло на перших порах для воїнів і їх сімей.

 - Зрозуміла, - Лея коротко кивнула і розвернувшись, попрямувала в бік вузенької вулички, що веде прямо на ринкову площу в порту.

 Підхопивши поділ сукні і розправивши плечі, я попрямувала до входу.  Воїни Вигнанця мовчки йшли за мною.

 - Елехорійці та їх сім'ї вже тут, принцеса.  Вони беззбройні.  І серед них є поранені.

 - Потрібно запросити цілителів, - двері відчинилися, пропускаючи мене вперед.

 Але варто було тільки переступити поріг, як ніби з нізвідки прямо переді мною з тіні величезної колони з'явилася худа стара.  У ветхому поношеному балахоні вона дивилася на мене своїми бляклими білявими очима, ніби в душу заглядала.  Її обличчя було порізблене сіточкою зморшок, біле довге волосся злиплося і скаталося.

 - Ти дивишся очима смерті, принцеса ... - вона заговорила тихо, швидше зашепотіла, але її голос пронісся луною в голові.  І від сказаного серце стислося, кров загуркотіла в вухах.  Хто вона?  І що вона знає?

Я ледве стрималась, аби не покоситись на супроводжуючих мене воїнів. Їм не можна цього знати. Нікому не можна.

 Кнут тут же закрив мене своєю спиною.  Його рука блискавично опустилася на меч, готуючись до нападу.

 - Не треба!  - я тут же зупинила його.  - Все гаразд.  Вона просто просить подаяння ...

 - Твій дар найбільший скарб, - стара знову заговорила, ніби не помічаючи того, що відбувається навколо.  - Або прокляття ... Ти можеш обдурити саму долю.  Але бійся!  Він прийде за тобою!  І твій дар стане небезпечною зброєю в його руках!  Ти та, що бачить смерть...