Гуляй, мажоре. - Тетяна Калинова
Ця бісова дівка, ця злидня , зіпсувала мені весь настрій . Тому, ми з Пухом поїхали додому. Навіть не хотілось, шукати собі когось на ніч. Мало того , мені ще й довелось брати гроші в Пуха, для того щоб дозаправити байк. Вперше в житті довелось просити в когось гроші. Пух сміявся звісно, йому смішно, спадкоємець мільярдних статків, просить в нього гроші , на бензин. Я б теж сміявся. Та чогось не смішно. Картки звісно можна поновити, не проблема, та на це потрібен час. Та бісило не це, найбільше мене дратувало те, що я дозволив якійсь мочалці, себе обкрутити. Мова зараз навіть не про крадіжку, вона поводила себе так, наче вона інша, не така як всі. Виявляється, така ж сама! Всі хочуть грошей, сука. І всі продаються. Просто є ті, які про це хоч говорять відверто, а є такі як Даша, які вдають з себе правильних, а на справді ще гірші за перших.
Заходжу в будинок і відразу підіймаюсь в свою кімнату. На сходах зустрічаю Ларису, яка спускається вниз, зав'язуючи пояс на халаті. Лариса - це теперішня дружина мого батька і за сумісництвом, моя колишня дівчина. Так.
Кілька років тому , ми з нею зустрічались. Та не минуло й місяця , після того, як я познайомив її з батьком , як повернувшись додому , застав її майже оголеною , коли вона виходила з кімнати батька. Ось так . Татечко не погребував навіть, практично нареченою, свого власного сина. Не можу сказати, що я шалено кохав Ларису, та це був удар під дих. Скоріше навіть від батька. Зараз, при відсутності батька , ми іноді влаштовуємо собі потрахульки . Таке було всього кілька разів, але було. По-п'яні звісно. Мені завжди є з ким перепихнутись, та Лариса, це щось на кшталт самоствердження, тому що вона знехтувала мною, коли пішла до того, в кого більше грошей. Смішно. Якщо Лора завагітніє, це буде мій брат , чи син? Хм.
- Що з настроєм, Дене?
- Не твоя справа. - намагаюсь її обійти, та вона стає переді мною. - Іди татка лікуй.
- Чого злий такий?
- Тому, що життя прекрасне.
- Ще б я на твоєму місці скаржилась.
Ось. Лора, це типовий перший варіант жінки, про яких я розповідав. Для неї гроші на першому місці і вона цього не приховує. Зараз не приховує. Все-таки оминаю її і йду в свою кімнату. Знімаю куртку і взуття і так як є, в одязі , лягаю на ліжко. Заплющую очі і відразу бачу перед собою зеленющі очі, які з презирством на мене дивляться. Посміхаюсь. Гарна зараза. Шкода, що це єдина її чеснота. Так і засинаю, в одязі, зверху на покривалі.
Вранці прокидаюсь з паскудним настроєм, розумію що це малолітнє стерво, зіпсувало не лише вчорашній день, а й сьогоднішній . Замість того , щоб їхати на природу з пацанами, як ми планували , доводиться збиратись і їхати в банк, щоб поновити картки.
Прийнявши душ і переодягнувшись , спускаюсь на перший поверх. Хочу випити кави. Смішно навіть подумати, що у мене немає грошей навіть на те , щоб попити вранці кави, там де я завжди це роблю. Знов злюсь на малу злодюжку і підходжу до кавової машини. Добре що нікого не зустрів. Не хочу нікого бачити.
Сідаю на байк і з ревом виїжджаю з території маєтку. Обожнюю цей звук. Проїжджаю буквально кілька кілометрів, як відчуваю, що в куртці вібрує мобільний . Зупиняю байк на узбіччі і дістаю свій телефон . Незнайомий номер. Приймаю виклик.
- Привіт мажоре. Ти нічого не загубив?
- Ну, привіт стерво. - чомусь губи розпливаються в посмішці.- вирішила сама здатись? Злодюжко. Де ти?
- Так я тобі й сказала. Я хочу тобі повернути гаманець.
- Та ти що? А стягнула навіщо?
- Щоб провчити. Занадто ти самовпевнений, мажоре.
- Звідки в тебе мій номер?
- А ти виявляється ще й недалекий... В твоєму гаманці пачка візитівок.
- Тобто , ти його таки відкривала?
- Так. Я не лише... Взагалі- то я хотіла сказати, що я взяла гроші які в тебе були. Вони були потрібні одній дитині і...
- Ха. Ха. Ха. Я так і знав, злодюжко. Ти лише вдаєш з себе правильну, а насправді така ж продажна шльондра, як і всі.
- Та пішов ти, виродок.
- Повтори, стерво. Занадто ти смілива по телефону. Кажи куди під'їхати за гаманцем. Поговоримо.
- Ага. Я залишила твій гаманець , в бармена, в кафе "Батерфляй", біля треку. Підійдеш , скажеш що від Даші, він тобі віддасть . Все мажоре, бувай. Дякую за гроші , вони реально були дуже потрібні. І ще , спробуй помити свій рот з милом , з нього вивалюється лише гниль і сморід.
- Ах ти ж сучка. Я знайду тебе і примушу зжерти це саме мило.
- Успіхів, мажоре. - і відключилася, а мене трусить від злості, обурення і азарту знайти цю скажену і примусити відповісти за свої слова.
Перенабераю Пуха.
- Привіт, друже. Нічого не відміняється, я здається з вами їду.
- А в банк?
- Не потрібно вже. Вона сама мене знайшла. Якщо не збрехала, то мій гаманець в одного бармена. Зараз поїду заберу і до вас.
- Сама віддала? Бачиш, вона нормальна, просто...
- Просто забрала з гаманця всю готівку. Пух, нормальних не існує. Прокинься. Давай я зганяю швидко і до вас. - відключаюсь і їду в "Батерфляй".
Заходжу в кафе, так як зараз всього десята година ранку, в кафе порожньо. Відразу знаходжу поглядом бармена, який здається відразу здогадався, що я за гаманцем.
- Ти Денис?
- Ден, так . - він дає мені мій гаманець і зазирнувши в середину, бачу що карточки на місці, а замість готівки, записка...
" Вибач, мені дійсно, дуже були потрібні гроші. Дякую."
Посміхаюсь і хотів вже йти на вихід, та...
- Слухай, друже, як тебе звати?
- Максим.
- Слухай, Максим, а ти особисто знаєш Дашу?
- Нууу, не те щоб ми були друзями, але іноді бачимось.
