Непокірний трофей - Олена Гуйда
- Ми подвоїмо викуп! - відгукнувся Джералд навіть не дивлячись у мій бік. – Цього, по-вашому, буде достатньо?
Вся кров прилила до щік. Я думала, що сильніше приниження не відчую! Але зараз я була ніби товар на ринковій площі, за який торгуються. Якому набивають ціну, але не готові віддати забагато.
- Я б оцінював свою сестру куди дорожче, - поморщився варвар. - Але за цей викуп готовий віддати когось іншого. Може, кірію Каталею?
Рудий вояк, що сидів поруч зі мною, напружився і кинув на свого ватажка якийсь розгніваний, злий погляд. Але сказати нічого не встиг.
Двері відчинилися і в залу ввійшла Каталея - зібрана, трохи бліда, але, здається, спокійна.
Її чоловік напружився й навіть подався вперед. Вдвічі старше моєї подруги, він був холодний, а іноді навіть... жорстокий з нею. Я пам'ятала її сльози. Але все ж він не залишив її, прийшов за нею.
- Ми прийшли за принцесою... - почав говорити гонець.
- Я сам заплачу за неї! – тут же подав голос кіріос Рамон.
І моя подруга здригнулася ніби від ляпаса.
- Я проти! - викрикнула Каталея. - Я не хочу повертатися.
- Повія! – хрипко кинув її чоловік, піднімаючись з місця, але його тут же стримали елехорийські воїни, щоб не сталося непоправного.
- Ось бачите, - розвів руки варвар, який займав батьківський трон. - Навіть кірію Каталею ображає ваша жадібність. Боюся уявити, що відчуває принцеса Адріана.
В залі запанувала гнітюча, напружена тиша. Здавалося, один необережний рух, слово, зітхання і станеться страшне. Від напруженого чекання у мене зводило щелепи, і починали боліти пальці, що стискали злощасну серветку.
- Я думаю, на цьому переговори можна вважати закінченими, - промовив Вигнанець, піднявшись з місця, наблизившись і взявши мене за руку, змушуючи піднятися.
- А що передати королю Тобіасу? - розгублено запитав гонець, який вів переговори від імені короля.
Вигнанець кинув на мене погляд і хижо посміхнувся:
- Передай, що він запрошений на наше з принцесою Адріаною весілля. Якщо він того забажає!
А я відчула, як земля йде з-під ніг...
