Непокірний трофей - Олена Гуйда
- Що? - на її обличчі з'явився подив. - Хто тобі сказав таке?
- Я не сліпа! - накинула на плечі сукня. - Бачу, що відбувається навколо! Вони вторглися в наші землі і змели все на своєму шляху!
- Але ж це наші воїни напали першими! - подруга похитала головою. - Першими пішли в бій!
Що? З чого вона це взяла?!
- А їм потрібно було скласти зброю і здатися ?! - не стримавшись, я закричала у відповідь. - Тобіас скоро буде тут з нашими союзниками, я впевнена. Вони повернуть місто! Скоро все стане, як і раніше...
Мої слова потонули в гучному добре знайомому звуці сигнальних труб. Серце забилось швидше. Тут же кинулася до вікна, сподіваючись, що зможу розгледіти гостей, що з'явилися до Вигнанця.
Звісилась через підвіконня і спрямувала погляд у бік відчинених центральних воріт. Нічого не видно! Але там безумовно щось відбувалося... Варвари помітно напружилися, було чути якісь різкі слова чужою мовою. А слідом погляд вичепив яскраву білу пляму. Білий прапор! І поруч з цим прапором на вітрі розвівався герб Елехорії.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно