Пані Язикатої Хати 2 - Ялинка Ясь

-Пішли, - потягнув її за лікоть Микита, коли за лікарем зачинилися двері. Стьопка неохоче розплющила очі і відчула, що запах гною став слабшим.

-Щ-що це за ч-чортівня? - промимрила вона.

-Якби я знав! Антоне, Антош, прокинься! - Микита буквально силою посадив Степанію на край ліжка і, схилившись над хворим, потряс його за плече. Олігарх слабо застогнав, - я привів Степанію, як ти й просив!

-Амазонка... - промовив Грізний, розплющивши очі, -де?

Стьопка відмерла від шоку і кинулась до нього:

-Я тут, Антоне... - голос підвів її і вона осіклася на півслові, стримуючи сльози. Чудові блакитні Антонові очі виглядали бляклими, риси обличчя загострилися, як у небіжчика. Вона й не уявляла, наскільки все погано.

-Амазонко, вибач, я грубим був, наговорив гидоти...

-Та що ти! - Степанія схопила його долоню, що лежала зверху ковдри і стиснула.

-Послухай, я… – він говорив так тихо, що їй довелося схилитися до самого його обличчя, – подарунок, я… не встиг подарувати… там… Микито, будь ласка, піджак…

Микита вийняв щось із кишені піджака, який висів на спинці стільця​​.

-Папери, - прохрипів олігарх, - це тобі!

-Що це? – спитала Стьопка, погладивши його воскову щоку.

-Документи на землю… там ділянка біля річки… вона твоя тепер…

-Та ти що, Антоне!

-Амазонко, помовч хоч раз у житті! - «прокричав» він пошепки, піднявши голову від подушки і схопив її за плече, - земля прилягає до твоєї ділянки, там багато... Я хочу, щоб він був твоїм... розпорядися... - але не договорив, впавши без почуттів на подушки.

Степанія заплакала.

__

Тримайтеся, декілька глав будуть напруженими!