Пані Язикатої Хати 2 - Ялинка Ясь
-Думаєш так само і з Гором?
-Не знаю, Гор сам по собі сильний, тому що йому сила передалася від прямого предка.
-У сенсі від батька?
-Так. А мені аж від прапрапрадіда.
-Це все, так дивно. Чи думала я колись, що лежатиму з водяним і міркуватиму на тему перетворення води з рідкого стану у твердий…
-Не водяним, а водяником, це дві великі різниці! Водяні живуть у болотах і в них розуму, як у їжака! - Мітя засміявся.
-Так? Ой, пробач! - жінка теж засміялася, - добре так з тобою, легко...
-Міть...
-М-м-м?
-Як вважаєш, що з того, про що сказав Микола, може бути правдою?
-Теоретично, все…
-Блін…
-Тільки здається, що у твого колишнього якась своя мета в цій справі, про яку він промовчав.
-Я йому не вірю… - надулася жінка.
-Або не хочеш вірити, бо все це дико. - відповів водяник сумно.
-Як ти, взагалі, до цього ставишся?
-Чесно?
-Звісно.
-Мене це бісить!
-По тобі не скажеш…
-А сенс волати? Спочатку треба дізнатися чи правду він сказав, а вже потім думати, що робити.
-Ти такий розсудливий…
-Вважаєш?
-Бачу...
-Міть, мені страшно!
-Руденька, скажи чесно, чого ти боїшся найбільше? Наскільки я зрозумів, ніхто з наречених не викликає у тебе неприязні. Ну, окрім вогневика.
-Як це, чого? - Стьопка підскочила на ліжку, - та не потрібні мені сім мужиків у чоловіках!
-Звідки така впевненість, можете тобі, навіть, сподобається? - Мітя спробував сказати це жартівливим тоном, але вона помітила, як на мить спотворилось його обличчя.
-Жартуєш? А ти зміг би ділити мене з іншим?
-Не знаю, Панні, - він зітхнув, прикривши очі, - спочатку треба розібратися чи це правда, а вже потім... Але я згоден, все це занадто дико!
-Панні, а навіщо ти напоїла мене водою? Хіба по мені й так не видно було, що я шалено закоханий? – спитав Мітя після паузи, під час якої вони замислились кожен про своє.
-Я не тобі воду несла, так вийшло... - Стьопка розповіла йому свій сон і пораду богині Лелі.
-Слухай, так це найпростіший спосіб дізнатися про все! А я собі голову зламав, як знайти таку давню інформацію… - Мітя теж сів посеред ліжка.
-Ага, не загуглити ж... Але знаєш, є ще дещо, чому я не вірю Миколі...
-Через те, як вчинив з тобою у минулому?
-Чесно, ні! Не подумай, це не ревнощі! Зараз мені взагалі дивно, як я жила з ним стільки років, адже й кохання не було… Я про інше. Ти помітив, що Матильда називала його Мечиславом?
-Помітив, що вони знайомі.
-Не просто знайомі. Він був її нареченим.
-Так? - Мітя здивовано підняв брови, - хоча… з того, що він розповів, хіба це найдивніше? Нас із тобою, мабуть, ще на світі не було.
-Послухай. Матильда мала стати Свирянкою, а не моя бабуся.
-А ось це вже цікаво... Чому ж не стала?
Степанія розповіла Миті все що знала про спільну історію Явдошки та Матильди.
-Дивно, - задумався водяник, - але пам'ятаєш, він казав, що після смерті другої дружини розумом поїхав. Може це на той момент і припало?
-Може… Але погодься, після цього вірити йому складно.
-Згоден, Руденька. Треба ризикнути напоїти його водою! Проте не смій робити це на самоті!
-Допоможеш?
-Питаєш! Звісно! Але... - у нього знову змінилося обличчя, - коли надумаєш напувати інших, думаю, тобі моя допомога не знадобиться!
Степанія підскочила, мов ужалена.
-Що? Я й не збираюся нікого напувати! Я і тебе не планувала!
-А може, варто? – чоловік дивився убік, уникаючи її погляду.
-Мітю, подивися на мене!
Водяник неохоче глянув їй у вічі.
-Я розумію, як тобі важко! Та я сама, знаєш, яка ревнива?
-Яка? – кисло посміхнувся.
-Ой, краще тобі не знати! Але...
-Що, але?
-У всій цій поганій ситуації я не знаю, на що маю право! Про які ревнощі можна говорити, коли саму тягне до кількох мужиків?! - у Стьопці по щоці побігла самотня сльозинка, вона зло змахнула її, - я дуже хотіла би залишитися тут із тобою назавжди і не бачити більше нікого з них!
