Настя і вовки. Пробуди в мені звіра - Марія Люта
- Максе, справа не в Еммі, - перебила я сплутану мову колишнього чоловіка. - Хоча я рада, що вона отримає по заслугах.
Чоловік потупцював і продовжив тихо, кивнувши у бік будинку.
- То ти з цих?
- Так, я перевертень, - відповіла беземоційно, очікуючи, що Макс почне від мене сахатися і нарешті залишить в спокої.
- А мені начхати. Я все одно тебе любитиму. Якщо ти через це не хочеш повернутися, то не хвилюйся, це все дрібниці, ми впораємося...
Він говорив так щиро... Чорт, я не хотіла розбивати йому серце, але як пояснити, що моє серце теж зараз розбите? І я не втримала сльозу - просто я втомилася, і ранок сьогодні дурний, і освідчення це, і Гліб приїде...
А Макс підійшов до мене і схилився для поцілунку.
Я ж ... Я спочатку розгубилася, потім вирішила перевірити, чи відчую я щось і дозволила торкнутись своїх губ - все ж таки точно "ні", не відчула - і лише потім м'яко відштовхнула чоловіка. Він же витер великим пальцем сльозу, що так і залишилася біля краю мого ока...
…І тут я побачила його.
Гліб стояв біля машини, буквально за десять кроків від мене і похмуро спостерігав. Зовні він виглядав незворушним, лише пильний погляд, яким він мене свердлив, говорив про бурю, що вирувала всередині.
Я зробила крок до чоловіка, дурна фраза "Це не те, про що ти подумав" готова була зірватись з моїх губ... Але ватажка перевертнів помітила не лише я, і він зник у натовпі журналістів, що заковтнув його, наче хвиля цунамі.
- Так ось у чому річ, - глухо сказав Макс. - Ти з іншим мужиком, а мені лише голову морочиш!?
Це я морочу йому голову!? А, грець з ним, нехай каже що завгодно, аби відстав.
- Прощавай, Максе. Між нами справді все скінчено.
Дивно, але Макс не став більше заперечувати чи опускатися до лайки, а мовчки кивнув і подався до своєї машини. Я ж ніби в тумані, не розбираючи дороги, пішла добре знайомим маршрутом, на автоматі відповідаючи на привітання знайомих перевертнів.
Весь минулий місяць я в основному проводила в маєтку Мстислава, з ранку до ночі займаючись поверненням звіриних іпостасей законним власникам за методом, про який розповів Акайо. Славу Богу, він був безболісним для всіх учасників процесу, окрім загарбників – ті мучилися по повній. Крім того, Міра ставила на них мітки, які я легко могла знаходити на реальній місцевості у будь-якій точці землі та передавати координати групі захвату. Тож нікому не вдасться уникнути покарання.
Біля мого тимчасового кабінету вже юрмилась невелика купка перевертнів - якраз до обіду маю встигнути. Трохи осторонь стояв брат Андрій. Він кивнув мені і криво усміхнувся. От чорт, день став ще гіршим. Я з жахом уявляла нашу зустріч, адже я повинна звільнити і його вовка, без якого він точно помре...
Повернення звіриних іпостасей проходило рівно, за добре відпрацьованою схемою. Перевертні - і діти, і дорослі - часто плакали і обіймали мене, захлинаючись від щастя. Настрій покращився і на обід я пішла змучена, але задоволена.
Їла я в їдальні для персоналу, вона хоч і не така шикарна, як гостьова, але там є чудова тітка Женя, з якою мені сподобалося спілкуватися ще минулого разу. Дорогу я вже вивчила напам'ять, зустрічні вовки дружньо мені кивали - після подій у Кіото і моєї ключової ролі у поверненні звірів вони пройнялися до мене якщо не любов'ю, то пієтетом точно, і ніщо не віщувало біди, як з-за повороту показалася знайома четвірка розфуфирених дівчат. Ех, а рятівна тітка Женя була так близько...
Блондинка знову заговорила першою, але тепер до мене не підходила і свої кінцівки обачно тримала при собі.
- Що, Костоправ, радієш? Думаєш, Гліб заради тебе такий ідіотський указ видав? Обламайся, вовки не стануть цього довго терпіти і тобі нічого не світить!
Так, промова пристрасна, емоційна, але малозрозуміла. Про що ця фарбована кобила говорить? Але питати в неї я, звичайно ж, не стала.
Айсубуру грізно зашипіла - вона не збиралася терпіти такий зарозумілий тон і рвалася в бій.
"А що, чому б і ні?" - Раптом подумала я, хижо посміхаючись, і миттю перетворилася на кішку.
По коливаннях Грані я зрозуміла, що блонда теж хотіла обернутися в вовчицю, але я була швидшою. Тож я акуратно схопила її за ногу і смикнула, намагаючись не залишати слідів укусу. Панночка завалилася на спину і я підтягнула її до себе та поставила лапу на горло. А далі що ж робити?
