Втікачка з Сутінкового світу - Марина Сніжна

– І гадки не маю, - зніяковіло зітхнула я.

– Ти надто стараєшся, – приголомшив мене Ербін. – До того ж не намагаєшся насправді побачити чужі думки, а пробуєш уявити, що могла б побачити.

Я не дуже зрозуміла, що він хотів сказати, тому збентежено заплескала очима.

– Просто розслабся і припини так напружуватися. Твій партнер уже відкрив тобі розум. Залишається тільки налаштуватися на його хвилю. Кріспіна, що ти зараз уявляєш? Про що думаєш? Не відповідай уголос. Просто чітко намалюй у голові.

Декілька довгих хвилин я намагалася зрозуміти, чого від мене, власне, хочуть. А потім, як завжди, моя уява взяла верх і почала малювати власні образи. І навряд чи хоч один з них був тим, що уявляла Кріспіна.

– Так, гаразд, – Ербін уже стояв поруч з нами, як з найпроблемнішими. Інші, схоже, без особливих зусиль засвоювали цю науку. – Кріспіно, розкажи, що ти зараз бачила.

– Велике і яскраве багаття. А навколо нього танцюють хлопці та дівчата.

– Ой, матінко! – вирвалося в мене.

– Тепер зрозуміла? – наставник злегка посміхнувся. – Це ти передавала їй образи, а не вона тобі.

– А до цього ти що бачила? – збентежено запитала я.

І Кріспіна перерахувала все, що я подумки уявляла в голові. Повний провал! Моя напарниця легко засвоїла те, що мені ніяк не вдавалося. І при цьому навіть завдання такого перед собою не ставила.

– А що ж ти такого уявляла? – скрушно запитала я.

– Ставок, де любила бувати у дитинстві, – дівчина співчутливо посміхнулася.

Що-що, а от ставка я точно не бачила. Так, мій випадок взагалі, схоже, безнадійний.

– Не зовсім, – втішив мене Ербін, легко прочитавши мої думки. – Те, що ти щойно робила, це третій етап телепатичних навичок. Незрозуміло чому, але другий тобі ніяк не вдається. Зате третій, котрий викликає у багатьох труднощі, дається без проблем.

– Не розумію…

Я помітила, що тепер на нас уже витріщаються всі, з цікавістю прислухаючись до слів наставника.

– Кріспіна не намагалася читати твої думки. Вона цю науку ще не опанувала, як і ти. Ти їй посилала образи, до того ж дуже чіткі та яскраві. І вони самі собою виникали у неї в голові. Це основа здібностей, які при подальшому розвитку дозволять тобі створювати морок. Навівати ілюзію на іншу істоту.

Нічого собі! Може, я все ж таки не безнадійна?

– Не думаю, що поки хтось з присутніх тут новообернених зможе зробити те саме, що й ти. Вони можуть лише зчитувати думки тих, хто достатньо відкритий.

– Але я цього не вмію… – зітхнула я.

– Сподіваюся, згодом все ж таки навчишся. А тепер доведеться посадити Кріспіну в пару з кимось іншим. Інакше вона не зможе нормально тренуватися.

Я засмутилася. Дівчина викликала в мене симпатію.

– А мені тоді що робити?

– Спробуй передавати образи твоєму родичу.

Усвідомивши, що він має на увазі Міль, я ледве втримала невдоволену гримасу. А потім мстиво подумала, що зараз йому такі образи передам, що він і сам буде не радий.

Міль, посміхаючись, наблизився до мене і сів поруч. Кріспіні ж наставник наказав попрацювати з Цінаном і Гаєм по черзі.

– Кадоре, нагадую, що ти повинен відкрити Теї свій розум. Зараз вона навряд чи зуміє подолати навіть найслабший бар’єр.

Я не дуже зраділа цим словам, але сперечатися було б безглуздо. Це й справді так. У галузі телепатії я немовля. Взагалі не розумію, яким чином змогла ті образи Кріспіні передати. Може, вона чутливіша за інших? З Міллю ж таке навряд чи спрацює. Але я все одно спробую. Втішає те, що, принаймні, навіть якщо я йому просто в голову образ не передам, він його все одно побачить в моїх думках. Хоч якась радість! І я мстиво посміхнулася і зосередилася.

Кадор дивився на мене з явною зверхністю і посміхався. Тоді я намалювала образ і уявила, як він виникає в голові Молі. Курча з головою цього білявого телепня. По-дитячому, звісно. Але я тільки розминалася!

Кадор посміхатися перестав і звузив очі. Потім я помітила, що образ стає утримувати важче. Мене ніби виштовхує з голови хлопця. Я подумки вилаялася, здогадавшись, що він ставить бар’єр. Вирішив ускладнити мені завдання! А Ербін, як на гріх, відійшов зараз до Кріспіни.

Я уявила сокиру, якою розбиваю бар’єр Молі.  Чомусь він мені бачився височенною дерев’яною огорожею, в якій я вирішила прорубати собі шлях. Вдалося зробити лише невелику щілину. Але тоді я уявила зміюку, яка, прошмигнувши всередину, почала рости. А потім погналася за курчам з головою Молі.

– Як тобі це вдалося? – почула здавлений голос і з подивом витріщилася в напружене обличчя свого ворога.

Він більше не посміхався. Дивився якось спантеличено.

– Вдалося що?

– Пробити мій бар’єр!

– І гадки не маю, – збентежено пробурмотіла я.

– Розкажи, що саме ти робила, – почувся поруч спокійний голос Ербіна, який явно зацікавився нашою розмовою.