Втікачка з Сутінкового світу - Марина Сніжна

– Іноді в мене виникає бажання виявити особливу старанність! – знущався Міль, наближаючись.

Трясця! Якщо ми залишимося з ним в одній кімнаті надовго, він точно проникне за бар’єр і дізнається про те, що ми плануємо вночі.

І я круто розвернулась і побігла далі коридором, сама не знаючи, що робитиму. Але конче треба якось позбутися Молі. Штовхнула навмання якісь двері та стрілою влетіла туди. Навіть не подивившись, куди потрапила, поки вампір не заскочив слідом, зачинила і закрила на клямку. Навряд чи Кадор виламуватиме двері. Посиджу тут, поки не вгамується і не піде, а потім піду своєю дорогою.

Я притулилася вухом до дверей, прислухаючись до того, що відбувається за ними. Міль невдоволено кричав:

– Ти що дійсно думаєш, що це мене втримає?! Краще відкрий сама! Інакше начувайся!

– Голоблю тобі в дупу, Кадоре! Нізащо не відкрию! – не залишилася я в боргу.

Делікатне покашлювання, що пролунало за спиною, мало не змусило серце вистрибнути з грудей.

Я повільно розвернулась і відчула, як щоки заливає фарба. Ось же «пощастило» виставити себе повною дурепою перед Ербіном! Виявилося, що кімната, в якій я опинилася, не що інше, як його кабінет. Сам же він сидів за столом і дивився на мене з піднятими бровами.

Відчуваючи, що хочу провалитися крізь землю, я притулилася спиною до дверей, не знаючи, що сказати.

Найгірше стало, коли з тихим клацанням поруч зі мною почала рухатися клямка. Я ледве встигла відсахнутися, коли двері відчинилися і в них залетів Моль. І застиг поряд зі мною такий же збентежений.

Ми з Кадором перезирнулися і не знайшли нічого кращого, як разом ступити назад у коридор.

– Стояти! – почувся владний окрик.

І ми приречено повернулися назад, готові прийняти справедливий гнів власника кабінету.