Втікачка з Сутінкового світу - Марина Сніжна

– Намагайтеся зробити такий бар’єр частиною власної свідомості. Давайте собі установку, що навіть коли ви про нього не думаєте, не уявляєте, він існує. Можу вам порадити медитації, що допомагають досягти тривалої концентрації на одному предметі. Зараз ми протягом десяти хвилин цим і займемося.

Я жадібно ловила кожне слово наставника. Чудово розуміла, що для мене вміння тримати бар’єр наразі, мабуть, найважливіше! Інакше про мої плани втечі кожна собака знатиме. Під собаками в цьому випадку маються на увазі демони і вампіри, що робить ситуацію ще більш небезпечною.

– Схрестіть ноги і прийміть якомога зручнішу позу, – наказав наставник.

Схрестити ноги? У такій сукні?! Він що знущається?

Я бігцем поглянула на інших дівчат. Ті теж із сумнівом себе оглянули, але все ж таки постаралися виконати наказ. Чоловіки, які легко зайняли потрібну позу, тепер з цікавістю стежили за нашими труднощами.

Ербін закотив очі.

– Напевно, не завадило б для таких занять запровадити особливу форму для жінок. Сьогодні ж віддам необхідне розпорядження.

Схоже, користь від того, що Ербін, нарешті, відчув у собі бажання навчати новачків, насамперед оцінять жінки. Ми з вдячністю подивилися на нього, все ж таки прийнявши потрібну позу. Щоправда, сукні при цьому нагадували кульку, що розтеклася навколо. Той ще вигляд, напевно! До того ж у корсажах у такій позі навіть зітхнути було важко.

Руда проявила кмітливість першою і послабила шнурівку, чим повністю заволоділа увагою чоловіків. Я ж, боячись, що від будь-якого необережного руху груди взагалі виваляться з вирізу, вирішила, що потерплю. Такої ж думки, мабуть, була і Кріспіна. Щодо подружки Молі, то там від грудей одна назва, тож вона нічим не ризикувала.

Прокляття! Я зрозуміла, що знову забула про бар’єр. Білява особина обдарувала мене нищівним поглядом, а руда зловтішно так захихотіла. Схоже, вона не тільки мене не злюбила. Може взагалі всіх дівчат сприймає конкурентками. Тільки дулю їй, а не Еннія!

– Схоже, братику, ти користуєшся популярністю, – поспішив прокоментувати мої думки Асдус, а на мене звернувся ще один жіночий нищівний погляд.

– Всі готові? – явно втрачаючи терпіння, промовив наставник.

Гадаю, він уже пошкодував, що вирішив розширити свої обов’язки у Кривавому Притулку.

Тепер на мене спрямував погляд наставник. Та що ж це таке?! Клятий бар’єр постійно спадає, а я навіть встежити за цим не встигаю.

– Готова, – видавила слідом за іншими, бажаючи провалитися крізь землю.

Ербіна я боялася. Холодний. З карбовано-правильними рисами обличчя і пронизливим поглядом. З бездоганно зачесаним каштановим волоссям, що обрамляло обличчя до плечей. Навіть коли Ербін говорив доброзичливо, від нього так і віяло чимось прохолодним. А коли давав зрозуміти, що незадоволений, ось як зараз, так і зовсім мороз йшов по шкірі. Такого точно злити не варто. Цей не стане яскраво-червоним поглядом опалювати і біситися, як Чорний Лорд, а просто голову відірве.

Трохи глузливий погляд Ербіна знову змусив подумки вилаятися.

– Тею, вам слід потроїти свої зусилля щодо засвоєння цієї техніки, – з іронією зауважив він.

А то я не знаю! Якщо навіть новачки мене легко читають, то що вже говорити про решту?

– Заплющте очі, – знову повернувся до заняття Ербін. – Постарайтеся взагалі ні про що не думати. Уявіть, як думки розбиваються об порожнечу всередині вас, наче об скло, і стікають по ній, не торкаючись розуму. Намагайтеся дихати рівно та глибоко.

Спочатку я чесно намагалася робити все так, як казав наставник. Але кляті думки найпідступнішим чином постійно просочувалися за уявне скло і атакували настирливими мухами. Асоціації зі склом повернули додому. Пригадалося, як ми з Верікою, коли йшов дощ, притискалися обличчям до холодного вікна і спостерігали за тим, що відбувається на дворі. Хотіли, щоб погода якнайшвидше налагодилася і можна було піти погуляти. А потім хтось з нас починав вигадувати історії, щоб скрасити похмурий день. Іноді такі посиденьки переривала матір, яка закликала нас допомогти з чимось.

Голос, що увірвався в ці картини минулого, змусив їх розлетітися вщент.

– Твої думки знову не тут, Тею.

Усвідомивши, що голос Ербіна звучить лише в моїй голові, я ще більше розгубилася і хотіла розплющити очі.

– Не відкривай, – пролунав холодний наказ. – Не втрачай концентрації. Знов уяви в голові те, що потрібно.

Намагаючись не думати про те, як сильно лякає те, що сторонні можуть не лише читати мої думки, а й так спілкуватися зі мною, я послухалася. Цікаво, чи зможу я навчитися протистояти такому вторгненню?

– Якщо відволікатимешся на всілякі дрібниці, не навчишся, – почулося в голові іронічне.

Подумки вилаявшись, я постаралася більше не відволікатися. Але ці десять хвилин видалися справжнім катуванням. Постійно тримати думки під контролем було важче, ніж виконувати найважчу фізичну роботу. Але на останній хвилині в мене, нарешті, почало виходити.

Голос увірвався в свідомість, ніби крізь туман. Це найкраще доводило, наскільки ж я таки зуміла поринути у себе.