Не можна вбити - Велена Солнцева

Захар

-Твою ж матір. - тихо вилаявся.

Вийшовши з упириного склепу, побачив що вже з десяток мерців бродить у пошуку шматочка пожирніше. Гучно свиснув, закликаючи до себе цербера, що вартував ближче до межі лісу. Ходячі мерці стрімко обернулися на звук. Потрібно швидше звідси йти, щоб не наражати Настю на небезпеку. Зараз вона у відносно безпечному місці, упирі не повинні з'явитися до світанку. До того ж я не збирався затримуватися, зараз швиденько переб'ємо всіх і все. Ще раз пом'янув недоучок-некромантів, які піднявши нежить її ж не упокоїли, і так як ключ їх підняття мені був невідомий, доведеться бити всіх без розбору.

-Лез, береш тих на себе.- кивнув у праву сторону, де мертв'яки вже бадьорим алюром рушили в наш бік.

Цербер невдоволено забурчав, він не любив коли я знеособлював його, називаючи одним ім'ям.

-Давай не зараз. - виразно глянув на фамільяра.

Той кивнув усіма трьома головами, і помчав у вказану сторону, напевно потім відіграється якимось чином за нанесену образу.

Я ж розкривши крила піднявся вище, щоб розглянути масштаби лиха. Все не так погано, всього піднято десь п'ятнадцять особин різного ступеня розкладання, і незрозуміло, як на старому цвинтарі опинилися свіжачки. Спікував на одного з мерців, і одним рухом відірвав голову, без неї далеко не піде. Відірваною головою запустив у наступного, щоб виграти час для призову магії. Я можу їх хоч на шматочки розібрати, але без призову смерті вони все одно повзатимуть, навіть частинами. А в цьому мало приємного, можуть і до міста доповзти, налякати дітей. Хоча дітей на темному боці налякати складно, але цілком можливо.

Мрець спіймавший голову, виявився напрочуд спритним і свіжим, а ще він був у формі академії темних. З якого часу адептів захищених давньою магією вбивають? У цього навіть погляд усвідомлений.

-Убили. - промовив він старанно, голосові зв'язки ще не встигли згнити. - Вбити. Хочуть.

-Вже вбили. - доніс до нього неприємну істину.

Руки в мерця опустилися, випускаючи голову, яка весело покотилася вбік, сяючи очима і скалячись жовтими зубами.

-І довго ти з ними поратися зібрався?
Стрімко розвернувся у повітрі. За кілька метрів від мене завис Леон, тримаючи напоготові ловчу сітку. Як він зміг підкрастися непоміченим, скільки ж братик у відьом сили випив, і який зараз у нього реальний рівень сили? Забагато питань, на які поки що немає відповідей.

-Що ти тут забув? - рикнув, невдоволений стороннім втручанням.

Внизу, не в змозі придушити непереборне бажання жерти, тягли вгору руки мерці.

-Шукав цього ідіота. - він махнув головою на мертвого хлопця.

-І випадково знайшов його коли тут з'явився я? - не зміг приховати сарказму. - Він уже не першої свіжості, кілька місяців мінімум.

-Так вони спали, зреагували на живу істоту, і я нарешті зміг його вистежити.

Він запустив ловчу сітку, яка безпомилково обліпила мертвого адепта.

-Доведеться нести скорботну звістку аларам Шхенковським. Ми все ж сподівалися знайти його живим. Була надія що він пропадає у будинках утіх на світлій стороні, втік не витримавши навчального навантаження. – важко зітхнув Леон.

Окинув здивованим поглядом брата, що потягнув на себе ловчу сітку з мертвим адептом. Шхенковські були одним із шляхетних родів Чарита, стародавня родова гілка, гарна спадковість і такий казус.

-Погано свою роботу виконуєш, брате.

Як ректор тієї самої академії, він відповідав за адептів.

-Розберуся. - Леон похмуро глянув униз. – Я так розумію, допомога тобі не потрібна?

Повторив його фразу.

-Розберуся.

Задумливо дивився на тінь, що стрімко віддалялася, щось дивне коється, і це щось погано пахне.

На роздуми у мене часу не було, цербер уже впорався зі своєю частиною роботи, і зараз контролював щоб шматки тіл далеко не розповзалися. Покликавши на допомогу весь свій дар некроманта, пустив сині нитки до кожного, сплітаючи з них мереживо, ніби павук, що прагне затягнути до себе здобич пожирніше. Накинув мереживо як покривало, не зачіпаючи при цьому цербера і склеп де залишив Настю, і на видиху, вкладаючи темну енергію некроманта в слова, сказав:

-Морто.

Сітка спалахнула, показуючи що смерть почула заклик, мерці завмерли неживими ляльками, тепер їх ніхто не зможе підняти, не зможе закликати дух покійних.

Настя

Захар пішов, я чула гучний свист, після якого повисла гнітюча тиша. Мені було страшно настільки, що я затримала подих, втискаючись у м'яку оббивку труни в прагненні стати якомога непомітнішою. У поясній сумці обурено пискнули, і назовні висунувся кирпатий носик Щура.

-Упирі йдуть. - тихо пискнув, знову ховаючись.

Я ж озирнулася в розгубленості, Захар сказав що тут безпечно. Починаю підозрювати, що він наполегливо хоче мене позбутися, тому що всі умовно безпечні місця виявляються з підвищеною небезпекою. Пошарила рукою в труні, сподіваючись знайти хоча б корявенький осиновий кілочок, можливо він зможе мені допомогти.

-Я тобі кажу людиною пахне. - почула шиплячій шепіт над головою. - Добре що ми далеко не пішли.

-Тихіше ти, бачила там демон літає.

Пролунали приглушені звуки метушні.

-Ти не там шукаєш, он з того кута разить.

Намацала рукою подушку, і схопивши пуховий виріб притиснула до грудей. Голові стало незручно, зате хоч якась подушка безпеки є.

-Солодко пахне, відьмою. - приглушений шепіт наближався.

-Відьма. - хтось несамовито, ніби в екстазі простяг. - Давно не пробував відьмочок.

-Губу закочуй. - обламав сластолюбця жіночий шепіт. - Я її відчула, вона моя.

-Ну хоч би кісточку дай посмоктати. - прохально гундосив неприємний голосок.

-Я подумаю.

Кришку моєї труни різким рухом відкинули убік. Переді мною застигли дві оскалені пики. Одна здається жіноча, друга чоловіча особина, яких можна було відрізнити тільки по сукні, та парадному смокінгу.