Не можна вбити - Велена Солнцева

Настя

Я сиділа тісно притиснувшись до Захара, і намагалася взагалі не рухатися. Найманий екіпаж трясло ніби в лихоманці, незручні тверді сидіння змушували морщитися при кожному мимовільному попаданні колеса у вибоїну на дорозі, і за моїми внутрішніми відчуттями ця чортова дорога була як венеціанське мереживо,  складалося суцільно з дір.

Захар не витримавши моїх хитань, підхопив і пересадив мене до себе на коліна, стало трохи легше.

-Не думав що ти настільки боїшся. - він кивком голови вказав на мої пальці, які судомно вчепилися в рукави камзола.

-Я намагаюся не впасти.

Навіть найрозбитіша машина в нашому світі не передасть тієї гами відчуттів, що я зараз переживала.

-Не бійся, я тебе тримаю.

Його руки нахабно притримували мене за сідниці, і хамська усмішка розтягувала гарно окреслені губи. Вже хотіла злізти з його колін, навіть розтиснула для цього руки, але кучер вибрав саме цей момент, щоб різко загальмувати. В результаті я відчула як моя нижня частина обличчя зіткнулася з носом Захара, який і не подумав відвернутися від мого стрімкого наближення. З його носа ринула кров.

-Твою матір, Настя, складно було спокійно посидіти пару хвилин?

Він затис ніс пальцями, а я мала можливість бачити як ще недавно розсічена моїми зубами шкіра зростається на очах. Я навіть не одразу відчула, що у самої в роті металевий смак крові.

-Ти в порядку?

Захар потягнувся до мене, а по даху екіпажу замолотили кулаками і голосно крикнули:

-Приїхали.

Притиснувши до розбитої губи рукав, так як носовичка з собою не носила і в кращі часи, що говорити про зараз, коли в мене і одягу свого немає.

-Все нормально. - Відповіла, відчуваючи невеликий дискомфорт, але сильного болю не було, швидше за все зачепила губу своїми ж зубами. - Нічого серйозного.

Він потягнув мене за руку, змушуючи сісти назад на зручну лаву, і висунувшись у вікно, кинув візнику ще одну монету.

-Пару хвилин не турбувати. - Холодно попередив того.

Я затихла на лавці, відчуваючи себе вкрай безглуздо, і правда, чому було не посидіти спокійно.

-Дай подивлюся. – Захар відвів мою руку, і уважно розглядав травмовану губу. - Сама залікувати можеш?
Заперечливо похитала головою.

-Я не знаю як.

-Я покажу, тут зовсім трохи, саме загоюватись буде довго. - Він поклав мені руку в районі грудей. -  Відчуваєш тепло від руки?

Ствердно кивнула, не те що тепло, я можна сказати жар відчувала, його долоня буквально обпалювала.

-Дуже добре, а тепер спробуй виштовхнути цей жар догори.

Навіть не замислюючись над абсурдністю ситуації зробила як він просив, і відчула як жар сам собою прокотився по гортані, обпалив щоки, і потягнувся до травмованої губи, злегка її лоскочучи.

Захар вдоволено посміхнувся:

-Ти швидко вчишся, це добре.

Відсторонившись, стрімко вийшов з екіпажу, простягнув мені руки. З полегшенням вистрибнула з цієї душогубки прямо до його рук. Варто було моїм ногам торкнутися каменю брущатки, як візник з довгим свистом змахнув батогом і погнав коней геть. Від несподіванки втиснулася в хлопця, ловлячи на собі несхвальні погляди оточуючих.

-Хворий якийсь. - тихо пробурмотіла, почуваючи себе ніяково від такої численної і пильної уваги.

Захар з похмурою рішучістю проводжав його очима, і щось погане там зароджувалося.

-Ти чого? - відступила, трохи смикнувши його за рукав.

-Надто багато собі дозволяє. - процідив він крізь зуби, зараз я чітко бачила в його очах червоні відблиски, тепер від нас почали сахатися оточуючи. Враховуючи, що ми стояли недалеко від жвавої ринкової площі, людей було достатньо, і не тільки людей.

-Заспокойся. - прошипіла, намагаючись його відволікти від екіпажу, що вже сховався за поворотом.

Захар перевів на мене погляд.

-Ти зараз фактично була скомпрометована. Ти з іншого світу, і до того ж моя відьма, нам багато дозволено. Місцеві ж дівчата не мають такої свободи, і цей козел щойно своїм свистом повідомив усім, що у нас був інтимний зв'язок у його колимазі, і нових пасажирів він зможе взяти тільки після чищення.

Тепер я вже подивилася в той бік куди поїхав цей мудак, з гарячим бажанням наздогнати і прибити. Правда, як виявилося, далеко він не поїхав, ми почули гучне іржання коней і верескливий крик чоловіка.

-Все, пішли. - Захар змусив взяти його під руку, і ми повільно пішли нагадуючи чинну стару парочку.

-Що там сталося? - старанно намагалася обернутися назад.

-Нічого. - він тягнув мене все далі, в саму гущу ринкової площі. - Нам треба поспішати.

Або я божеволію, або ось щойно я бачила силует триголового пса. Я не помилилася, точно ні, у нього було одне величезне тіло на чотирьох лапах, і три голови з вишкіреними пащами. Але коли вкотре обернулася, змогла переконатися, що уява зіграла зі мною злий жарт. Адже якби подібний монстр тут прогулювався, його би помітили всі.