Втікачка з Сутінкового світу - Марина Сніжна

– У будь-якому разі, ти лише сама прискорила мої плани, – залишивши тему старої, промовив нечистий дух, стискаючи мене холодними руками ще міцніше. – Я хотів дати тобі можливість ще трохи пожити звичайним життям… Але тепер… Доведеться діяти негайно…

«Як діяти?» – насторожилася я.

А в голову полізли зовсім вже сороміцькі думки. Він що зґвалтувати мене хоче?! Пам’ять послужливо намалювала підглянуту в дитинстві сцену. Те, як одна дівчина на сіннику милувалася з хлопцем. Від того, що вони там виробляли, у мене щоки палали, хоч мала була і до ладу не розуміла ще нічого. Знала тільки – безсоромне щось творять.

– Мені подобається хід твоїх думок, – прокоментував мої думки нечистий дух.

І щоки мої тепер уже не від спогадів запалали вогнем.

«Тільки спробуй щось подібне зі мною зробити!» – хоробро пригрозила я.

Про те, що могла б протиставити клятому духові, постаралася не думати. Може, погроза і так подіє? Раптом у нечистого теж багата уява, і він сам домислить найстрашніше для себе.

Почувся новий вибух сміху і мене лагідно клацнули по носі.

– Ти маленьке диво…

Я навіть округлила очі від такого компліменту і ще більш напружено вдивилася у темряву. Але, як і раніше, все, що змогла розгледіти – червоні вогники.

– Гаразд, годі вести пустопорожні розмови, – несподівано сказав нечистий дух.

«Та мене розмови цілком влаштовують!» – поспішила запевнити я.

– Мені шкода, маленька, але тобі доведеться піти зі мною.

«Куди піти?» – мій жах досяг найвищого рівня. Я затремтіла наче листя під вітром.

– Туди, де ти розпочнеш зовсім інше життя… Адже ти мріяла про це, правда?

Прокляття! Він навіть у мої мрії проникав, сволота така?! Новий знущальний сміх лише підтвердив мої підозри.

«Ні про що таке я не мріяла! – збрехала я і почула скептичне хмикання. – Ну, гаразд, може, й мріяла. Але це тільки безглузді мрії! Втілювати я їх точно не хочу. І взагалі, я заміж виходжу. І нове життя в мене і так розпочнеться».

– Про свого бовдура-смертного можеш забути назавжди, – голос нечистого духа став холодним і злим. – Запам’ятай: ти моя! І завжди будеш моєю.

«Та навіщо я тобі взагалі?!» – вирвалося в думках відчайдушне.

Краще б не питала! Губи обпалило крижаним поцілунком, зминаючи мій млявий опір. Ніхто ще не цілував мене так! Звичайно, хлопцям вдавалося урвати з моїх вуст поцілунок. Але в порівнянні з цим це взагалі так назвати не можна. Я мало не задихалася під натиском цих холодних губ, що з кожною миттю ставали теплішими. Цей клятий мерзотник навіть язика мені до рота засунув, чим взагалі шокував. Що він таке творить?! Я навіть не розібралася, чи викликає в мені все це якийсь відгук, настільки була вражена. Та й усі сили йшли на те, щоб у перервах між черговим зіткненням ротів вдихнути хоч трохи повітря.

На той час, як мене, нарешті, відпустили, перед очима вже танцювали кольорові плями. А голова паморочилася так, наче я матусину смородинову наливку нишком скуштувала.

Коли ж мені на плечі накинули плащ – добротний такий, судячи з відчуттів, з дорогої матерії, з атласною підкладкою, я й зовсім здивувалася. Нечисті духи носять плащі? Це як взагалі?! Подібне зовсім не вкладалося в мої звичні уявлення про потойбічних сутностей.

Невидимі руки дбайливо загорнули моє тремтяче тіло в цей самий плащ. Потім підхопили у повітря і притисли до таких самих невидимих ​​грудей. І понесли… Не до дверей, ні. До вікна!

І тільки зараз я звернула увагу на те, що воно відчинене навстіж, а не як раніше, зовсім трішки. Не встигла я здивуватися цьому новому відкриттю, як нечистий дух разом зі мною вистрибнув у вікно і поніс мене кудись так швидко, що у вухах засвистіло.

«Будь ласка, не треба! – намагалася я подумки докричатися до свого викрадача, який невідомо куди мене тягнув. – Поверни мене додому!»

– У тебе буде новий дім, – зійшов до відповіді нечистий дух. – Ти звикнеш. Скоро навіть боятися перестанеш.

А ось в останньому я сильно сумніваюся! Він мене лякав до нестями! І усвідомлення того, що зараз перебуваю у повній його владі і навіть на допомогу покликати не можу, викликало розпач.

Дотягнув мене нечистий дух таким чином до Проклятого гаю, куди ночами, як я достеменно знала, краще не потикатися. Та й вдень не варто.

І знову це навело на деякі підозри. Але поки що мозок геть-чисто відмовлявся підкорятися і якось зводити все докупи.

Почулося кінське іржання, відриваючи від невеселих роздумів. І я знову здивувалася, усвідомивши, що нечистий дух притяг мене до прив’язаного біля деревця коня. Навіщо нечистому духові кінь?!

Почувся новий тихий сміх.

– Як же кумедно спостерігати за тим, що діється в твоїй гарненькій голівці! Шкода, що скоро я буду позбавлений такого задоволення.

Позбавлений? А ось це вже трохи тішить... Цікаво, що він має на увазі? Хоча відразу приречено подумала, що навряд чи щось хороше. Про плани нечистого духа на мій рахунок залишалося тільки здогадуватися. Моя фантазія, щоправда, пропонувала свої послуги у пошуках варіантів відповіді, але я одразу її приборкала. І так лячно.