Не можна вбити - Велена Солнцева

Захар зачинив двері.

-Не згоден, воно якраз цілком у робочому стані, що й насторожує.

Захар.

Не міг повірити своїм очам, просто переді мною стояло активоване дзеркало істини, а це означає що справи у близьких моєї нової знайомої набагато гірші ніж можна було припустити, хоча в принципі я щось подібне й припускав почувши запах смерті. Дзеркало відкривається лише якщо принести жертви, що в наш час було дуже проблематично та клопітно. Від цієї практики відмовилися вже давно, використовуючи амулети. Але звичайно для відьом, яким вже перевалило за всі пристойні норми і за якими давно земля плаче, такі іграшки були недоступні, до того ж відьми віддавали перевагу Ерії, де магія вирувала, і не треба було тягнути останні нитки сили. Зате родове дзеркало істини завжди під рукою, а це було родовим без сумніву, настільки від нього фонувало чаклунством відьом, правда не лише чорних, через що рама все ще не була зворушена гниттям і пітьмою. Дуже цікавий екземпляр безперечно, я б хотів його дослідити, але на жаль на це немає часу.

-Ви вчора знаходили ще щось дивне?

Погляд дівчини метнувся до горища. Ну звичайно, як я сам не здогадався. Схопивши її за руку потяг нагору.

-Йдемо.

Її тонка прохолодна рука злегка тремтіла.

-А може без мене?

- Без тебе не вийде.

Не казати ж їй, що коли я полізу на горище без неї, то цілком можу повернутися назад без якоїсь кінцівки, цілком можливо і без голови. Не люблять відьми коли в їхні справи втручаються, особливо такі як я.

Нагорі був повний клондайк. Коло, свічки, стародавня книга до якої я не ризикнув би торкнутися ні за які гроші, і все це було густо вимазане чорною жижею підозрілого походження.

-Ти можеш пройти і взяти он ту книжечку?

Вказав відьмі на товстенний талмуд у чорній шкіряній палітурці. Дівчина підозріло подивилася під ноги і заперечливо похитала головою.

-Ні.

Як же з нею складно, але зараз мене надихала ідея зробити її своєю ручною відьмою, і заради цього я ладен навіть їй допомогти. Підштовхнув її у спину.

-Ну ж бо, давай, тобі нічого боятися.

Вона подивилася на мене своїми зеленими вирами.

-А тобі?

-Мені є чого.

Якщо увійду в коло, то цілком і цінних частин тіла можу позбутися, біси мстиві тварюки, і сумніваюся що вони забули нашу минулу зустріч. Настя обережно пройшла до піднесення, і неохоче підхопила важку книгу, крикнув доки вона не встигла закрити.

-Що там написано?

Вона пильно подивилася на сторінки.

-Нісенітниця якась.

Скрипнув зубами, але лайку все ж таки стримав.

-Будь гарною дівчинкою і прочитай що там написано

Вона глибоко зітхнула.

-Переселення душі в заздалегідь вирощену та підготовлену посудину. Амае декта...

Я не встиг її перебити, як вона твердо закінчила:

- Аль суферанто аміно.

Будинок злегка затремтів і вже за мить відьма зникла

-Твою матір.

Швидко побіг униз, сподіваюся я встигну доки її там на запчастини не розберуть. Ця стара тварюка вирішила продовжити своє існування за рахунок цієї дівчинки, що цілком пояснює її цілковиту непроінформованість. Карзі це просто не потрібно було, і якби я не зустрів Настю в клубі, то старій це цілком зійшло б з рук, якби її верховний демон погодився на цю угоду. Не роздумуючи вдерся в комору і зробив крок до дзеркала.

-Тільки спробуй закинути не туди, розіб'ю.

Дзеркало пішло дрібними хвилями, і заплющивши очі зробив крок вперед.