Не можна вбити - Велена Солнцева

Він псих, мені кінець. Не хочу так безглуздо і передчасно вмирати. Розвернувшись на п'ятах, помчала всередину будинку, мене підганяли глухі кроки позаду. Як і слід було очікувати, далеко я не втекла, Захар перехопив мене за талію, і утримуючи як ляльку поволок у бік кімнати, в якій ми розмістилися з подругою.

-Відпусти мене, ідіот.

-Зараз відпущу, і ти відповіси на всі мої зпитання.

Божечко, допоможи мені пережити цей день.

-Ти мене з кимось явно плутаєш. Якщо тебе образила якась жінка, це не привід так поводитися з усіма.

Він міцніше стиснув руку, і я відчула тиск на ребрах.

-Заткнися. Ти говоритимеш тільки коли я дозволю.

Слухняно замовкла, психопатів провокувати не можна. Він затягнув мене в кімнату і кинув на ліжко як кошеня, тут же підібралася і відповзла подалі від нього, підтягнувши ноги до грудей.

-Значить так, я питаю, ти відповідаєш. Зрозуміло?

Дрібно закивала, руки тремтіли, і я зчепила їх у замок.

-Де твоя бабуся?

-Я не знаю.

-Я сказав щоб ти говорила правду.

-Я кажу правду.

-Добре, якщо так, тоді скажи де в тебе розташована мітка. Судячи з стану будинку, вона точно в тебе десь проявилася навіть якщо до цього її не було.

Сама не помітила як сльози почали котитися по щоках.

-Я не розумію про що ти.

Захар

 Чим довше я дивився на дівчину, тим більше мені хотілося їй вірити. Величезні зелені очі були в страху розплющені, пухкі рожеві губи підібрані, а по щоках котилися великі краплі. Як вона могла не знати? Їх же з дитинства готують до подібного, зміна господині дару відбувається раз на сто п'ятдесят років, нинішній господині наскільки я знаю щось близько ста симидесяти і вона трохи затрималася з передачею дару через те, що ця дрібна відьма росла. І зараз вона мені старанно втирає у вуха, що нічого не знає. У безсиллі потер лоба, що мені з нею робити не розумію, і взагалі поки що складно щось зрозуміти. Куди зникла стара? Як вона могла залишити будинок, не передавши свого дару? Відповідь напрошувалася сама собою, але поки що я просто не хотів у це вірити. Я поки що не планував повертатися в Ерію, тому для початку необхідно було виключити всі можливі варіанти. Хоча в голові вже зріл план, і якщо ця відьмочка справді нічого не знала, тоді вона може бути мені корисною в моєму світі.

-Добре. Скажи мені, чи в тебе є родимі плями?

Дівча заперечливо похитала головою.

-Ніколи не було.

Мені хотілося заревіти від безсилля.

-Родинки, плями?

Знов заперечення та безневинний, сповнений страхом погляд на мене. Вона не перша відьма яку я зустрічаю в цьому світі, але перша яку мені не хочеться вбити. Тихо видихнув, намагаючись заспокоїтися.

-Коли зникла твоя мати?

-Я не знаю, коли ми приїхали її та бабусі вже не було.

- Коли зникла твоя подруга?

-Я ж уже сказала – уночі. Ми посварилися і вона пішла.

Мені потрібно було чимось себе зайняти, щоб не дивитися на тонкі щиколотки, які виявляється теж можуть заводити. Пройшовся кімнатою.

-Чому посварилися?

Згадав що вона говорила про туман, можливо їм навіяли гнів і вони через це розбіглися. Значить хтось спеціально виманив її подругу, щоб відьма залишилася в будинку одна. Дівчина почервоніла.

-Не скажу.

-Я вже говорив і повторювати не буду, я запитую ти відповідаєш, все ясно?

Вона кивнула головою.

-Після того як вона пішла ти весь час була в будинку?

-Ні, я одразу пішла її шукати, побачила як вона курить у машині і сіла на порозі, там і заснула.

Тепер стає зрозуміло, подругу виманили, а відьма пішло слідом що злегка зіпсувало плани.

-Чому посварилися?

Настя знову почервоніла, ще більше розпалюючи мою цікавість.

-Катя хотіла близькості, але я відмовила.

 У когось надзвичайно оригінальні способи виманювання жертв.