Академія Червоної корони. Навчання - Анна Мінаєва

— Ні, рішення остаточне. Я вам його повідомив. На цьому наша розмова закінчена, — чоловік навіть не кивнув мені на прощання, ступив повз. І покинув гвардійцю. — Проводіть леді назад.

— Кова…, — я обернулася до бестії, навіть не знаючи, що сказати. Від безсилля ґрунт уникав з-під ніг, слова не підбиралися.

"Це порушення твоєї обіцянки", — відповіла вона, вперше відгукнувся на поклик. — “Він ударить по тобі. Тобі жити із цим”.

— Ні, — я глянула у бік стражника, що наближався. — Я що-небудь придумаю. Обіцяю. Я прийду за тобою цієї ночі. Я дотримаюсь своєї обіцянки.

Королівська віверна, скута зачарованою сталлю, відвернулася. Опустилася на холодну кам'яну підлогу, стукнувши кайданами, які не могла зняти, і не відповіла.

— Леді Атрікс, ходімо, — гвардієць зупинився поряд зі мною, з огидою зиркнув на Кову.

Просити ще хвилину поруч із королівською вірною виглядало б дикістю. А мені не можна привертати зараз увагу. Якщо я хочу виконати другу дану Кові обіцянку, треба бути обережнішим.

— Так звісно…

"Я повернуся за тобою", — подумала я, розкриваючи перед віверною свою душу. Усі емоції. Показуючи, як безпорадна перед наказом імператора. І наскільки розгублена.

Гвардієць провів мене до виходу з імператорського палацу і побажав доброго дня. Сходами я пiдiймалась на ватних ногах, у вухах гуло, руки тремтіли. Я підвела бестію, що довірилася мені. Королівську віверну, яку почула. Я…

— Лорі! — Зіанар схопився з покритої травою землі і кинувся до мене. Різко обійняв, вибиваючи з легенів повітря. — У нас вийшло! Ми змогли! Перше місце! Бали мої! А ти тепер станеш майстром!

— Що трапилося? — Ріхтан підійшов наступним, ривком відірвав від мене ельфа. — Ти порушуєш етикет, вухатий. Не забувай, що вона твій викладач та наречена наступника імператора.

Слова некроманта вдарили не тільки по Зіанару, а й на мене. На очі навернулися сльози. Я струснула головою і обвела чоловіків поглядом.

— Нам потрібно поговорити. Трьом.

Третьокурсник, який щойно з ворожістю косився на чаклуна, стрепенувся. З підозрою глянув на мене.

Некромант кивнув і вказав на ворота:

— Ходімо, нас має чекати екіпаж. Відсвяткуємо перемогу.

Я ніяк не зреагувала на його слова, повністю занурена у свої думки та почуття. Від страху за Кову хотілося кричати в голос. Адже через мене вона тут. Через мене зараз у в'язниці під такою кількістю магії, що не зможе вирватися без допомоги. Все через мене.

Ідучи за Ріхтаном, я навіть і не думала, як можу виглядати збоку. Що скажуть люди, побачивши наречену наступника імператора у компанії двох чоловіків? Які плітки після цього поповзуть? Ні, мене це не хвилювало. Навіть сам де Лавінд зараз відійшов на другий план. До вирішення цієї проблеми я маю цілий місяць. Нині важливіше інше.

— І де цей екіпаж? — Зіанар йшов поруч, ми прямували широкою вулицею до торгового кварталу.

— Нема ніякого екіпажу, — огризнувся лорд фон Логар. — Нас могли підслуховувати. Лорейне, та дивись же ти перед собою!

Мене вiдсмикнули вбік від коня, що мчався по дорозі. Я тільки розсіяно подякувала чаклунові. А він не відпустив моєї руки і змусив звернути в непримітний провулок.

— Майстер некромантії, ви давайте ще скажіть, що ми за забороненими сумішами сюди йдемо, — уїдливо припустив третьокурсник.

— Навіть знати не хочу, звідки в тебе знання у придбанні таких речовин, — холодно промовив некромант, окинувши провулок підозрілим поглядом. А згодом відкрив портал. — Швидше.

Я зробила крок першою, навіть не думаючи про те, куди зараз потраплю. Тільки прикрила очі на секунду, а коли відчинила, виявила себе в академічному будинку чаклуна.

— Тут безпечно, — насамперед повідомив він, закриваючи перехід за Зіанаром. — Що трапилося?

Буквально звалившись на диван, я закрила обличчя руками, скуйовдив волосся і розповіла все, що сталося в темницях. Зіанар насупився, сів поруч.

— Має бути вихід.

— Чогось такого я й чекав, — промимрив фон Логар, ставлячи переді мною кубок із вином. — Випий. Воно на тебе діє краще за будь-яке заспокійливе відвар.

— Їй потрібна твереза ​​голова зараз, — огризнувся ельф.

— Ні, він має рацію, — я взяла кубок і зробила два великі ковтки. — Це, звісно, ​​не вихід. Але насамперед треба заспокоїтися. Для тверезих рішень тут зараз ви.

По обличчю ельфа було і без слів зрозуміло, що він невдоволений моїм рішенням. Я теж не горіла бажанням зараз напиватися, тому відставила від себе кубок, відпивши лише половину. Через кілька секунд змогла дихати рівніше, за хвилину зібралася з думками. Підняла погляд на Ріхтана і промовила:

— Ти мені допоможеш?

Чаклун усміхнувся:

— Здається, я вже почав це робити. Відступати не планую. Це не у моїх правилах.

Я вловила якийсь другий сенс у цій фразі, але одразу ж відмахнулася від думки. Зараз не час.