Не повертай мене - Джулія Рейвен

Мія

Немигаючим поглядом я витріщилася на химерні візерунки води, залишені на перилах тераси нічним дощем. Водячи пальцями по маленьких краплинах, я терпляче чекала, поки поснідає Артем в оточенні його двох натасканих охоронців. 

— Як настрій, люба? — витираючи серветкою куточки губ, улесливо поцікавився чоловік. 

Здавалося, він зараз лусне від гарного настрою, який просто переповнював його гниле нутро. Абсурд? Але так і є. Впевнена, Артем навіть засніме мою реакцію на відео, коли лікар не діагностує вагітність.

Піднявшись з-за столу, він вальяжною ходою рушив до мене. Оціночним поглядом пройшовся по моєму обличчю без грама косметики та простій лляній сукні. 

Чоловік трохи скривився, йому явно не сподобався мій вигляд, але в ту ж секунду засяяв сильніше ніж до цього. 

— Настрій чудовий, — видавила я з сарказмом, дивлячись на задоволену фізіономію чоловіка, — а в тебе як, любий?

— А в мене ще краще! 

Артем чіпко підхопив мене за лікоть і потяг до машини. Не забувши продемонструвати свої джентльменські навички перед прислугою, що крадькома підглядає з вікон будинку. Чоловік галантно відчинив двері і допоміг мені забратися на переднє сидіння.

Позер. Господи, і самому не гидко від такої двуликості?

Артем сів на місце водія, співаючи дурнувату пісеньку. Несумісні слова складалися в риму, гидко діючи на і без того розхитані нерви. 

— Зараз відвезу кохану дружину до нового медичного центру і зможу особисто переконатися, щоб тебе прийняли на найвищому рівні, з усіма почестями, — підбадьорливо підморгнув чоловік, — вони відкрилися нещодавно. Необґрунтовано дорого, натомість обладнання та лікарі — поза конкуренцією. Ну, в нашій країні так точно.

— Як? — вирвалося в мене злякане. Я відразу взяла себе в руки і уточнила твердіше: — Чому в новий центр? Адже в мене є лікар.

— Кохання моє, — нахилившись впритул до мого обличчя і вбираючи мій страх, прошепотів Артем, — навіщо витрачати час на некваліфікованих фахівців, які можуть помилитися в діагнозах. Я ж правий? — змовницьким тоном уточнив він, не приховуючи мерзенної посмішки.

Чорт! Адже я хотіла проїхати до свого гінеколога, яка заміняла мені подругу. Чисто через жіночу солідарність у наші рідкісні зустрічі, точніше прийоми, Настя всіляко підтримувала мене і приписувала брехливі причини, щоб продовжити період відсутності сексу після втрати дитини. Адже я планувала попросити Настю, щоб вона «побачила» на УЗД невеликий термін вагітності, і тим самим врятуватися від гніву чоловіка.

Чорт! Чорт! Чорт! 

Що ж робити?

Я важко зітхнула, пристібаючи ремінь безпеки, і відвернулася до вікна. Судомно смикала пальці, готуючись до неминучого. Моя брехня спливе, перетворюючи мій необачний план на попіл нерозумних вчинків. І що буде далі, я навіть боюся уявити.

Мотор глухо загудів, розбавляючи нависле мовчання, і автомобіль плавно рушив уперед. Виїхавши за ворота, я помітила як два позашляховики з охороною послідували за нами. 

Я відчула себе небезпечним злочинцем, якого звинуватили у всесвітньому потопі як мінімум і тепер везуть на виконання смертельного вироку. Він реально так боїться, що я втечу?

На великій швидкості дерева та самотні будиночки перетворилися на монолітну розмиту стіну. 

Побіжно озирнулася. Стрілка на спідометрі перейшла за цифру сто двадцять. Якщо я зараз вистрибну на ходу, який шанс, що не розшибуся на смерть?

Ні, надто дурний задум. Мені після такого не вижити однозначно.

Через півгодини ми мчали міськими вулицями, маневруючи в нескінченному потоці столичних автомобілів. З секундною затримкою охорона повторювала повороти та пересування господаря.

Здавалося, що Артему не терпиться викрити мене на брехні і втілити в життя заплановане покарання. Хоча, чому здавалося? Судячи з його обличчя, він ледве стримувався від майбутньої радості.

Його колючий погляд раз у раз ковзав по мені, залишаючи невидимий липкий слід на моєму тілі, а потім знову повертався до проїзної частини. Решту дороги чоловік не промовив ні слова, хоча іноді тихо гмикав, ніби вів внутрішню суперечку сам із собою.

Ще кілька хвилин гнітючої тиші та автомобіль зупинився перед триповерховою дзеркальною будівлею. Друковані літери на банері склалися в невигадливу назву «Мати та дитя».

М-да... Фантазія їхнього маркетолога кульгає на дві ноги.

— Приїхали, — коротко кинув чоловік, поправляючи вузол краватки.

Не чекаючи чергового нападу гарних манер від Артема, я сама відчинила розблоковані двері і вистрибнула з машини.

Тільки дивлячись як промені ранкового сонця танцюють у панорамних вікнах, я усвідомила всю тяжкість свого становища. Ще трохи і я повною мірою пошкодую про вчорашню нісенітницю, яка швидкісним потоком вирвалася з мого рота. 

— Чого застигла? — зловтішним шепотом налякав мене Артем. — Боїшся?

— Мені нічого боятися, — не ховаючи погляд, холодно відповіла йому.

— Ну й гаразд, — чоловік вишкірився, задоволено ляснувши долонями, — значить, повернешся додому на своїх ногах.