Не повертай мене - Джулія Рейвен

— Вони в мене й так за спиною, — процідив я злісно.

— Просто руки простягни, — хлопець затнувся на мить, додавши шанобливе: — … іть.

Вивіреними рухами знявши з мене наручники, вартовий кивком показав, щоб я увійшов до камери.

Сильний запах цвілі приміщення привітав мене раніше, ніж стривожений брат, який одразу підбіг до мене.

— Ян, ти як? — спитав він примітивне, винувато відводячи очі убік. — Злишся, так? — поглядом побитого собаки Нік насмілився нарешті подивитися на мене.

Я мовчав, ледве стримуючи кулаки, які так і свербіли, щоб добре врізати по наївній пиці брата.

— Нік, з*бись! Щоб я найближчим часом тебе не чув!

Так, покарання він заслужив. Але побити його я не зможу. Поігнорую трохи, нехай наступного разу поворушить мізками, перш ніж вчиняти імпульсивну хрінь.

Ледве пересуваючи дерев'яними ногами, я вмостився на металеве ліжко, стомлено прикривши очі. Потрібен план. Терміново потрібен план.

— Ян... — вкрадливий голос брата проник у свідомість. — Ти спиш?

— Нік, блд, просто не чіпай мене. 

— Ян...

Та блд!

— Ти тупий? — пружно підводячись на ноги, здіймаюся похмурою горою над переляканим до блідих щік братом. — Що, Нік? Що тобі треба?

— Я хотів поговорити...

— Поговорити? — зловтішно посміхаюся, намагаючись не зірватися фізично на ньому. — Про що ти хотів поговорити? Я весь в увазі.

— Все не так, як здається, — нервово ковтаючи слину, починає Нік. Його кадик гарячково смикається на шиї, зрадливо видаючи його сильне хвилювання.