Велике Стерво - Анна Di

*Псих,* – подумала Аліса. – *Але який привабливий.* 

– Отже, – повернувся до теми Константин, – мої люди зараз відвезуть вас у будинок, а я приєднаюся трохи пізніше. 

– Мені треба взяти відпустку, – перебила його Аліса. – Якщо я цього не зроблю, на роботі почнеться хаос. Ще треба знайти мамі оздоровчий санаторій, бажано подалі. 

– Тоді сьогодні переночую вдома. Навряд чи вони одразу кинуться за мною, – додала з кривою посмішкою. 

– Добре, – не надто задоволено, але погодився Константин. Поглянув на Максима. 

– Я теж маю владнати деякі справи, потім приєднаюся, – сказав той. 

– Тоді зараз мої люди відвезуть подружжя, – кивнув детектив. 

– А як же наші речі? – ледь не плачучи запитала Ліна. 

– Вам що, речі дорожчі за життя? – різко відповів Константин. Ліна похнюпилася. 

– І ще одне: жодних телефонів. Увімкнені гаджети — це ризик. Вимикайте. 

– А що ми там робитимемо? – буркнув Толя. 

– У покер грати, – уїдливо кинула Аліса. Толя посмурнів. 

Константин на це тільки хмикнув: 

– Там є книги і завантажені фільми. 

– Добре, давайте вже розходитися, – поглянув на годинник Максим. Було десята вечора. 

Всі дочекалися, поки люди Константина заберуть Ліну та Толю, після чого роз'їхалися.

---

Аліса дісталася додому за годину. Переодягнувшись у домашнє, згадала, що не повечеряла. В холодильнику лежала качка, яку вона так і не приготувала. Дівчина сумно подивилася на неї, але сил куховарити вже не було. Вона просто посмажила яєчню, швидко поїла, прибрала зі столу й пішла спати. 

Сон тієї ночі був неспокійним. Їй постійно здавалося, що хтось ходить квартирою або намагається відчинити двері. Вона навіть раз перевірила замки. Дівчина не знала, що робитиме, якби там і справді хтось був, але, на щастя, все обійшлося.

Вранці Аліса була змучена. Вирішила одразу зібрати всі необхідні речі та документи, щоби потім не повертатися. Не забула й про качку — поклала її у термосумку разом з іншими продуктами. 

На роботу вона приїхала раніше, ніж зазвичай, щоб швидше владнати справи. На диво, відпустку їй погодили майже без запитань. Аліса сказала, що їде доглядати за хворою родичкою. 

Уже на парковці вона зателефонувала Юлі через відеозв’язок. Та майже миттєво відповіла. 

– А я думала, ти вже про мене забула, – лукаво усміхнулася Юля, потягуючи коктейль. Вона вже встигла добре засмагнути. 

– Привіт! Ні, просто була трохи зайнята, – сказала Аліса й водночас показала у камеру аркуш із написом:

**"Моя сестра з чоловіком потрапили в серйозну халепу. Мене можуть прослуховувати, тому не коментуй уголос. Я і Максим будемо деякий час поза зоною доступу. Ми зупинимося у Константина."**

Юля зникла з поле зору на секунду, а потім з’явилася з блокнотом і ручкою. Написала:

**"Що за хрінь? І хто такий Константин?"** 

При цьому дівчата продовжували обговорювати якусь безлику тему.

**"Друг Максима"** – відписала Аліса. 

**"Гарний?"** – у характері Юлі не могло обійтись без цього питання. Аліса спершу закотила очі, а потім кивнула й трохи почервоніла. 

– Ну нічого собі! – гучно вигукнула Юля не в тему, а потім написала: 

**"То він у твоєму смаку?"** 

Вони ще трохи потеревенили й завершили дзвінок.

---

Наступним пунктом Аліси був санаторій для мами. Вона довго вивчала варіанти, сидячи в машині просто на паркувальному місці, з ноутбуком на колінах. Зрештою, знайшла підходящий — далеко, на заході країни, з добрими відгуками, і найголовніше — без можливості "спонтанних візитів". Після дзвінка лікарю, який з радістю підтримав таке рішення, вона одразу ж оформила всі документи.

Уже ввечері, після нетривалих зборів, вона особисто відвезла Любов Петрівну до автобуса. Мама, хоч і трохи бурчала на непередбачувану поїздку, все ж була рада, що донька турбується. Аліса довго обіймала її на прощання, відчуваючи дивне щемке передчуття — ніби побачаться вони не скоро. 

Тепер залишалося тільки одне — вирушити до Константина.