Фея гіркого мигдалю - Кочерга Іван
Мені треба двісті карбованців. Ви повинні дати мені з моїх грошей.
Дар'я Іванівна (плеще руками по боках). Чи ви чуєте! З її грошей. Та навіщо тобі, скажи на милість, така сила грошей. Хіба ж ти не маєш у нас все, що тобі потрібно?
Леся. Те, що я маю, за те я працюю і в домі, і по господарству. А то мої гроші — прибуток з моєї батьківщини, над якою дядя опікуном.
Дзюба. Гм-гм...
Дар* я Іванівна (змішавшись). Так, це все добре, ніхто тобі не суперечить. Але де ж таки відразу таку силу грошей. Ну, навіщо, скажи, тобі ті гроші?
Леся. Мені... мені потрібно.
Д а р' я І в а н і в н а. Та навіщо тобі потрібно?
Леся (нетерпляче). Але це вже інша річ... Мало на що потрібно... Мені... сукню треба...
Нюточка (сміється). Сукню їй треба. Слухайте її більше. Багато вона тямить у тих сукнях. Я знаю, навіщо їй гроші. Вона хоче викупити в Носівці жениха своєї Мокри-ни. Я чула, як вони розмовляли про це з Мокриною. Він кріпак, та ще його цей рік здають у рекрути. Ось на що їй ці гроші — хлопів викупати.
Дар'я Іванівна (сплескує руками). Цього ще недоставало! Та як тобі не соромно... Та хіба це дворянське діло — хлопів викупати... Багачка яка знайшлася. Та це ж ганьба на весь наш рід. Ти хоч і не кн-яжеського роду, як мої дочки, але все ж таки дворянка. Мої дочки сукні зайвої не мають, а вона — хлопів викупати. Ганьба, неслава, хамство!
Леся. Годі, тьотю, доволі. Не хочете грошей дати — це ваше діло. Якби мені не було жалко дяді, я б не просила, а правила б мої гроші. Але хоч я й не княжеського роду, маю і я мій гонор і не хочу вводити в неславу, не ваше (з іронією) "княжеське", а дядине чесне ім'я, який через вас не може дати відчиту в своїм опікунстві. А тільки немає, тьотю, ганьби й неслави в тому, щоб дати волю та розв'язати світ живій людині. А ось живих, вільних людей у кріпацтві, в неволі держати та ще їхнім потом та сльозами безтурботне та розкішне життя улаштовувати — це, дійсно, ганьба й велика неправда...
Д а р' я І в а н і в н а. Та ви чуєте! Та ви чуєте, що вона каже! Та ти ж нас усіх загубиш такими словами. Бунтарка! Безбожниця! Гайдамака!
Цвіркун хутко входить з рундукових дверей і зараз же починає щебетати, цілуючи руки дамам.
Цвіркун. Де, хто гайдамака? Добридень, Дар'є Іванівно! Як ся маєте, Василю Петровичу? Це ви, мабуть, гайдамака. Ну як, пане Дзюбо? Як ся дзюбаєте? Медок та горілочку дзюбаєте? Дзюбніть лишень тютюнцю, добра табачка.
Дзюба з радістю набиває обидві ніздрі.
А ви, Нюточко, все цукерки дзюбаєте? Добридень, Клавочко, маю до вас цікаву річ. А ба, панно Лесе. Добридень, добридень, нарешті ви повернулися. Тут без вас у нас, у Ніжині, пішли такі чудеса, що й не присниться натщесерце. Маю найостанніші новини про графа.
Дар* я Іванівна (чоловікові). А ви ще тут? Зараз же рушайте!
Дзюба. Зараз... я зараз... Ще тільки раз нюхну, на прощання... (Зі смаком набиває ніздрі й виходить.)
Д а р' я Іванівна. Кажіть, кажіть мерщій, так він ще не поїхав?
Нюточка. Про графа, та ну ж бо, кажіть мерщій.
Клавочка. Він іще тут? Та кажіть-бо, що таке?
Цвіркун. А, цікаво, цікаво? Ну, то слухайте ж. По-перше, граф програв учора в пана Болдаковського тисячу червінців в дябелка. По-друге, чарівна пані Францишка вкінець його закрутила: цими днями він купив їй діамантове намисто, за десять тисяч червінців... І третє, граф продає свою носівську маєтність. Четверте...
Леся. Та який граф? Про що ви розказуєте?
Дар'я Іванівна (з презирством). Не до тебе річ. Хіба ти що тямиш у благородних розмовах.
Цвіркун (до Лесі). А й справді! Ви ж якраз виїздили й нічогісінько, виходить, не знаєте. (Сплескує руками.) Так слухайте ж, Лесечко, тут у нас, у Ніжині, об'явився граф молодий, вродливий, що розхвилював усіх ніжинських панянок: він, бачите, шукає якогось нечуваного марципана й заприсягнув, що одружиться з дівчиною, яка спече йому найкраще солодке печиво.
Леся (зворушена, тихо). Та невже ж це він...
Цвіркун. Ба, ще новина,,виявляється, що граф несподівано закохався в якусь нікому не відому дівчину, яку він десь випадком зустрів. Хто вона — ніхто не знає, тільки відомо, що вона п'є чай без цукру. їй-богу, я не вигадую... Так ось, граф шукає її по всьому Ніжину й обіцяв тисячу червінців тому, хто її знайде.
Дар'я Іванівна і дочки. Що таке? Яка панянка?.. Чому без цукру?
Леся (зворушено). Так ось хто цей граф. Яка химерна пригода...
Ц в і р к у н. І що ж би ви думали! Усі ніжинські баришні стали пити чай та каву без цукру. Ні одна не вживає більше цукру.
Дар' я Іванівна (сплескує руками). От бачиш, Ню-точко, а ти напихуєш по чотири грудки в чашку, та ще й із варенням! Та ще й цукерки цілий день жуєш. Давай зараз. (Відбирає від Нюточки торбинку з цукерками.)
Нюточка. Ай, мамо. Дайте хоч одну на прощання.
Дар'я Іванівна. Годі, годі... Не вмреш без цукерок.
Клав оч к а (сміється). Так, так, дайте їй папину табакерку, нехай нюхає. А я... я... і так не люблю солодкого, ні. Я завжди казала мамі, щоб мені наливала без цукру.
Нюточка. Ти? Та ти й так ходячи трощиш. Раріг.
Дар' я Іванівна. Цитьте-бо. З сьогоднішнього дня питимете всі без цукру. (Поважно в ніс.) А проте, ця мода мені здавна звісна. В висшем свєтє в Москве, у князя Кирдя-пина, все п'ють без страху... да...
Цвіркун. Стривайте! Так, здається ж, ваша Леся п'є без цукру. Ну, так, запевне. Лесечко, чуєте?
Нюточка (сміється). От вигадали. А Мокрина й зовсім не п'є чаю, так, виходить, це в неї закохався граф.
Клавочка. А й справді. (Сміється.) Чуєте, мамо? Може, й справді граф закохався в нашу Лесю. (Сміється.)
Нюточка. Викапана графиня. Розкажи ж бо, Лесечко, як це ти принадила графа.
Д а р' я Іванівна. Та цитьте-бо. (До Лесі суворо.) А ти щоб зараз же покинула мені ці панські моди. Панянка яка виявилась. Не смій мені пити без цукру.
Цвіркун регоче.
А ти чего, батюшка, зуби скаліш... Молод єще надо мной смеяться.
Ц в і р к у н. Та чого це ви, Дар'є Іванівно? Хіба ж я з вас. Ось послухайте лишень, яку я написав шпигачку, сіреч епіграму на того графа. (Виймає аркуш паперу й читає.)
Граф Бжостовський сам не знає,
Чого йому треба: То гіркого він шукає,
То мигдалів з неба. І не знають наші панни,
Що їм і робити,— Чи вчиняти марципани, Чи гіркої пити.
Усі обурені.
Нюточка. Які глупості! Як вам не соромно? Клавочка. Та як ви смієте таке казна-що про нас писати!
Д а р' я Іванівна. Молод ще, батюшка, старших висміювати. Ти ще молокосос — шмаркач, а граф — вельможа. Дивись, як би тобі взагалі за твої вірші не показали, де козам роги правлять. (До Лесі, що сміється.) А ти чого регочеш, гайдамачко? (Підводиться.) Ходім, покажи, що ти там привезла. Ходім, Нюточко, подивимось, які там яблука.
Дар* я Іванівна, Леся й Н ю т о ч к а виходять.
Клавочка (лишившись із Цвіркуном, регоче). А що, доцвірінькався? Дістали мокрого рядна на голову. Так вам і треба — не смійтеся із старших.
Цвіркун (отямившись, роздратований). А коли так, то прощавайте. А я хотів розказати вам щось дуже цікаве, а тепер годі. (Береться за шапку і йде до дверей.)
Клавочка (зацікавлена, хапає його за руки). Стійте. Стійте, куди ж ви? І пожартувати не можна... Яке комизливе цвіркуня. Та ну ж бо, не закопилюйте губи. Що таке?
Цвіркун і Клавочка являють собою контрастну пару — вона величава, властелива, висока, він же жвавий, маленький, задьорний, як горобчик.
Цвіркун. А що мені за це буде?
Клавочка. Та вже там побачимо. Ну...
Цвіркун .Ну, то слухайте. Ви знаєте мого приятеля — Крякву. Проте, зараз він не приятель, бо ми з ним посварилися. Так ось оця судова лушпайка, це сіпацьке кодло має дістати сьогодні в одної древньої бабусі з Магерок рецепта того дивного марципана, що його шукає граф і що зветься "дівочий поцілунок". Проте, дістати від бабусі цей "дівочий поцілунок" дуже трудно, бо бабуся від усіх вимагає, щоб пити з нею різні спотикачі та інші дивні настоянки, та ще на придачу горілку "запридух" на дванадцяти травах. Настоянки ще якось можна витримати, але цей "запридух" — немислимо. Багато вже хто пробував, та всі попадали під стіл. І ось це сіпацьке кодло — Кряква — пообіцяв пані суддіній, у якої шість дочок, дістати сьогодні цього славетного рецепта. Як він це зробить, я не знаю,— хіба затуркає бабусі голову своїм Горацієм,— але він закоханий у четверту або п'яту суддівну, і я думаю, що таки запевне дістане.
Клавочка. Цвіркунчику, любий мій, коханий, дістаньте мені цього рецепта.
Цвіркун. Та як же я дістану? Та й яка мені з того користь? Щоб ви вийшли за того графа та забули про мене й думати...
Клавочка. Та ну ж бо, Цвіркунчику, я вас тоді ще більш любитиму. Просіть чого хочете. Хочете, я вам сорочку вишию.
Нюточка підслухує з рундукових дверей.
Цвіркун (сміється). Яка ви розумна. Сорочку. Ні, вже коли на те пішло, то так: один дівочий поцілунок зараз — це перше. Потім, коли принесу рецепта,— три дівочих поцілунки в завдаток і, нарешті, за те, що оддам вам рецепта — стільки поцілунків, скільки я схочу.... Чи ввечері у вашому садку, чи за островом у графському садку, там, де будують Безбородькову гімназію 19.
Клавочка. Бач, яке ласе цвіркуненя. Нехай же попереду граф Безбородько збудує ту гімназію, тоді...
Цвіркун. Добре, але тоді й рецепта дістанете.
Клавочка. Ну, добре, згода. От погане цвіркунча, що з ним робити. Ну, то біжіть же мерщій. Нате вам. (Цілує його.) Рушайте.мерщій. У, цвіркунча ненаситне. (Сама цілує його ще й ще.)
Цвіркун (у захваті). Зараз. Украду в Крякви рецепта і зараз же до тебе, моє серденько, моя ясочка.
Цілуються, потім Цвіркун вибігає. Пауза.
Увіходить Леся з глечиком в руках і починає поливати квіти на вікнах та
жардиньєрках.
Леся. Зовсім позасихали мої квіти, ніхто вас, мабуть, і не поливав, як мене не було. Тільки пеларгонії ще краще порозросталися, а ось китайська троянда щось змарніла... (Зупиняється, опанована думками.) Невже ж це насправді був той самий знаменитий граф, що так розхвилював усіх ніжинських панянок? Здається, я злякалась тоді., коли цей гусар потягнув мене за руку... Але він... він... нічого не зробив мені негарного... навпаки... розмовляв до мене так шанобливо... чемно. Невже ж він справді такий поганий, як каже цей кумедний Цвіркун... А, то чого це я справді. От мені великий клопіт — є про що згадувати...
