Фея гіркого мигдалю - Кочерга Іван

Гіркий! Гіркий мигдаль! (Випльовує.)

Хвилина мовчання, потім вибух реготу.

Усі. От тобі й на! От так історія, прошу панства. Це знаменито!

Двігубський. Ну, мій любий графе, гнівайтеся, чи ні, але вам таки дійсно не щастить. Де ж пак. Весь час вам так кортіло якоїсь незвичайної солодкості, і ось перша дівчина, що вам так сподобалася, виявляється самою гіркою дівчиною на всій Україні. Доведеться-таки графові йти до древньої бабусі на Магерки!

Бжостовський стоїть, схопившись за голову. Завіса.

ДІЯ ДРУГА

ЦІНА ГРАФСЬКИХ АЛМАЗІВ

Кімната в квартирі графа Бжостовського в Ніжині. Скрізь по столах та іншій меблі багато круглих коробок з тортами і марципанами, кренделів, пирогів та різноманітного солодкого печива. Пишна обстановка, килими,

завіси, картини.

Двері — посередині до зали, ліворуч вхідні — до передньої. Казимир — графів лакей, сидить на канапі й, озброївшись ножем, одрізує від тортів та пирогів величезні шматки й запихає їх собі в рот.

Покоївка (увіходить і кладе на стіл велику коробку, перев'язану рожевою стрічкою, та лист). Щойно принесли. Від пані маршалкової. (Дає листа Казимирові.) На! Однеси графові! (Виходить.)

Казимир (глибокодумно розглядає конверта вперемішку з плямканням). "Його сиятельству графові Бжостов-ському, до власних рук". (Кидає листа на стіл.) Знову марципани. Не люблю я цих марципанів... остогидли... Мазурок теж не поважаю... розсипаються в роті... неначе... порохня.... Тільки горло дере. А оці всі пундики, то вже чисто дурниця, ні за що й узятися — візьмеш у рот, а його вже й немає... Ще пляци туди-сюди... або дзяди... коли... покласти більш... масла та мар... мармеладу. Але, як на мене, то краще за все пиріг з кислою капустою або з печінкою. (Плямкає.) З того часу, як ми з графом живемо тут, у Ніжині, ось уже другий тиждень, як до нас тягнуть щодня безліч цього добра, і з города і з усіх маєтностей. Можна подумати, що в нас якась цукерня, прошу панства. Кінчиться тим, що я зіпсую собі шлунок усіма цими ласощами. (Знов одрізує й запихає в рот шматок марципана.)

Входять Бжостовський, Двігубський і Невседомський. Казимир схоплюється в переляку, дожовуючи марципана.

Бжостовський. Нікого не було? Цесарця не було?

Казимир (не може відповісти, подавившись марципаном). Оди... один... тільки... пан... пан. (Кихае й давиться.)

Бжостовський. Ти знов жереш марципани, каналіє... Листів не було?

Казимир (подає, давлячись і кихаючи). Зво... звольте... Бжостовський. Пішов геть, негідник.

Казимир виходить.

З того часу, як про всю цю історію та мій зарік стало відомо в місті, я одержую щодня принаймні двадцять посилок із пирогами, марципанами та всяким солодким печивом — з усіх усюд... З Ніжина, з усіх маєтностей на сто верстов кругом, з Києва, Чернігова, навіть з Волині. Я одержую десятки рецептів і сотні любовних признань. Я не можу навіть дивитися на всі ці марципани, пироги та інші ласощі, які безперестанно пожирає мій лакей.

Двігубський (усміхається). Сміх та й годі. І подумати лише, що стільки прекрасних жіночих ручок трудилося для цієї бестії. Ах, коли б ці принадні панянки знали, що єдиним цінителем їх чарівних творів, їх незрівняних ласощів буде замурзаний лакей із червоним носом.

Невседомський. Ха-ха-ха! Ось вам результат поетичних мрій црафа Бжостовського.

Гості розкидаються на канапі, на кріслах, а граф починає читати листи.

Бжостовський (розпечатує листи, читає і рве їх один за одним). М-м... "просить завітати на чашку чаю. Судова вулиця, дім Тарновіота". (Рве й кидає.) М-м... теж "на чашку чаю, вулиця Магістрацька, дім Шкарупи". (Рве, бере другого.) М-м... "мій любий графе, ваша краса та інші достойності вашої душі..." (Злісно мне й кидає, бере другого.) "Ясновельможний графе, осмілююсь запропонувати вам рецепта незвичайного марципана, що припався моїй бабці від коронного гетьмана Жолкевського7, начиненого морелями, перцем і мушкатним горіхом". Перший раз чую, щоб гетьман був із начинкою. (Рве.) "Коханий графе, коли хочете узнати оповідання душі, що..." (Рве зі злістю.) І ось так щодня. (Знову бере.) "Ясновельможний графе! Прочувши від мого швагера в Ніжині.. " (Рве.) Якийсь кондитор із Києва повідомляє про свій приїзд до мене. Тільки його й не вистачало. Нехай їде до біса. (Рве, бере другого.) А! Це вже щось інше, вибачте, панове, знову скарга на мого жондцу Пшеменського... (Читає.) "Через нахабний його грабунок на великому степу.. м-м... діброву повирубував упень... наварив такого пива, що твердо йому доведеться... чотирнадцятеро селян продав у рекрути без жодного права...". (Згортає листа й ховає.) Так, здається, що мій жондца таки дійсно шахрай і каналія. Ну, там побачимо. Так ось як, панове, я вже й не кажу, що всі батьки, які мають дочок на виданні, чинять мені щодня візлти. Я би вже тисячу разів післав до біса всю цю собачу комедію і виїхав би до Варшави, але згадка про ту дівчину, що я побачив тоді в цукерні, не дає мені спокою. Кожного дня я одержую десятки листів, але вона мовчить... Мовчить, як дівчина в казці. Адже ж вона повинна тепер зрозуміти, що значило тоді моє запитання, тепер, коли про мій зарік нявкають усі ніжинські коти на парканах. І чи не дивно ж, що в той час, коли моїм закладом розхвильовані всі панянки по всій Україні, одна єдина, до якої рветься моє серце, мовчить, мов зачарована принцеса.

Двігубський. Певне, її немає зараз у Ніжині.

Бжостовський. Певне, що так. "її ніхто не знає, вона з'явилась, як фея, на єдину мить і зникла в темряві ночі... Я обіцяв сто карбованців факторам-євреям, коли вони знайдуть панянку, що п'є каву без цукру і не любить нічого солодкого. До цього часу я чую на своїх устах мовби палкий поцілунок, пекучий смак гіркого мигдалю, що вона дала мені тоді на посміх. Де ти, моя гірка дівчино, принцесо гіркого мигдалю!

Двігубський. Клянусь литаврами, вас не зрозумієш, графе. То ви шукаєте солодкого, то враз жадаєте гіркого.

Бжостовський. Ви осли, коли не розумієте цього.

Невседомський (настобурчившись). Е-е, як це зрозуміти, е... осли... е... вибачте, мій пане... е... осли... Я не можу цього дозволити... я...

Бжостовський (не слухаючи, загарливо). Як же ви не розумієте, що вона не любить солодкого тому, що вона сама солодша від меду. Хіба троянді потрібні пахощі?

Двігубський. Адже ж така принадна дівчина. Яка шийка, що за губки, а сині очі, а золоті кучері... а лукава посмішка...

Невседомський (захлинаючись). А тонкий та гнучкий стан і груди високі, мов у богині.

Двігубський, Так, так, чарівна дівчина. Ну, а як графові діла з принадною цукерницею? Здається, що граф лукавить у цій справі.

Бжостовський. О, то невже ж панове думають, що в мене є готовий "сеза'м"8на всі двері. Принаймні, я не можу й тут похвалитися рішучою перемогою.

Двігубський. Так, розказуйте. Можна повірити.

Казимир (увіходить). Фактори до ясновельможного графа.

Бжостовський. Нікого не приймати, окрім Пшемен-ського й цесарця. Не приходив цесарець? Казимир. Не було.

Бжостовський. Як прийде, зараз же веди до мене. (Приятелям.) Ви не бачили цього цесарця? Він має чудове алмазне намисто, чудове, як мрія... Але дорого хоче, я звелів Пшеменському поторгуватися. Ступай. Нікого не приймати. Хто це? Хто це такий? Знову торти! Та чи буде ж цьому край!

З середніх дверей входить Дряквин-Кублицький, маленький, сухий дідок у чорному фраці, у шовкових штанях, панчохах, жабо, в супроводі похмурого суб'єкта з коробком у руках. Двігубський і Невседомський підводяться.

Двігубський. Ну, ми підемо. До вечора.

Бжостовський (з незадоволенням). Ви до мене? Що вам треба? Але вибачайте, не маю часу.

Дряквин (спокійно сідає, витирає лоба хусткою,

сякається і потім жестом запрошує Бжостовського сісти.)

Пожалуйста. '

Бжостовський знизує плечима, але сідає.

Дряквин (дістає табакерку, нюхає сам і .пропонує графові). Чи вгодно?

Бжостовський (нетерпляче). Ні, дякую! Але будь ласка...

Дряквин. Ще будучи в Києві, довідався про ваш приїзд, люб'язний графе.

Б ж о с т/о в с ь к и й (про себе). Так і єсть. Цукерник...

Дряквин (продовжує). І насмілився до вас приїхати. Але раніш я мав конверсацію з вашим жондцею і він погодився на мої кондиції.

Бжостовський. Але цілком даремно.

Дряквин. Ні, не даремно. Я певен, що ми дійдемо згоди, люб'язний графе.

Бжостовський. Але мені зовсім не потрібні ваші пироги та кренделі. Чорт забери, у мене їх і так повна хата.

Дряквин (озирається Навкруги, здивовано)._ Які кренделі? Але, люб'язний графе...

Бжостовський. Але, люб'язний кондиторе...

Дряквин. Який кондитор!.. Чому кондитор? Я терпіти не' можу нічого солодкого і навіть пунш п'ю без сахару.

Бжостовський. Чи вже ж!.. (Підскакує на стільці.) Знайшов! (Хапає Дряквина за коліна, який ледве не валиться.) Знайшов! Так це ваша дочка?..

З*

67

Дряквин. Яка дочка? Ніколи не мав жодної дочки. Шість синів — усі на військовій.

Бжостовський (зі злістю). Та якого ж біса вам треба, якщо ви не кондитор і не маєте дочок!

Дряквин (набік, многозначно крутить пальцем коло лоба). Божевільний, одразу видно.

Бжостовський (одночасно робить те ж саме). З глузду зсунувсь, одразу видко.

Дряквин. Я не знаю, звичайно, люб'язний графе, для чого вам треба, щоб я був кондитором чи мав дочок. Я чоловік приїжджий і не знаю малоросійських обичаїв. Дозвольте репрезентуватись — оренбурзький поміщик Дряквин-Куб-лицький, камер-юнкер його величності, статський совітник і кавалер. Ще минулого року торгував у вашого управителя Пшеменського ваш носівський маєток і зараз, ствердивши знову оний намір, остаточно умовився і навіть дав завдаток. Одначе, зважив своїм... ек-хм... приємним обов'язком, хоч він і має від вас необмеженого вірчого листа і може навіть для потреб господарських продавати й закладати, все ж бажав би, люб'язний графе, аби й ви учинили до оної справи і вашу афірмативу.

Бжостовський (здивований). Яку афірмативу? Та я не продаю ніяких маєтностей.

Дряквин. Як не продаєте?

Бжостовський. І гадки не мав. Це якесь непорозуміння. Та й навіщо ж вам моя Носівка? Хіба ви збираєтесь переселитись сюди з Оренбурга?

Дряквин. Ні! Що ви? В мене своїх три тисячі душ. Але треба вам знати, мій пане, що я великий аматор театру і найпаче музики. І навіть сам компоную. І зараз компоную оперу,— опера-серія, мелодії спадають мені на думку кожної хвилини.