Фея гіркого мигдалю - Кочерга Іван

і знаєте, ще як! Адже ж той гемонський Кряква таки перепив бабусю. Вичитав у якійсь стародавній книзі, що. як наварити з вином м'яти та випити зранку, то не вп'єшся того дня ніяким напитком. Так це сіпацьке кодло й зробило,— наварило м'яти та й пішло до бабусі. Та, проте, він хоч і перепив бабусю і дістав рецепта, але, як тільки доліз додому, то так і бебехнувся об поміст і буде, мабуть, хропти до завтрього. А я витягнув із кишені рецепта та ще й підклав йому замість "дівочого поцілунку" рецепта проти бліх. Ха-ха-ха! Буде тепер знати, як сміятися з моїх віршів.

Клавочка (сміється). От тобі й має. Ах ти, капосне цвіркуня. Рецепта проти бліх! Ну, й безсоромне ж цвіркуня! (Знов торсає і цілує його.)

Мокрина вбігає. Клавочка відсовується від Цвіркуна.

Мокрина. Панночко*! Ходіть мерщій, пані вас кличуть, кравчиха прийшла сукню приміряти.

Клавочка (схоплюється). Модистка... Та невже ж. (Вибігає, забувши на столі свою торбинку.)

Цвіркун. Клавочко! Стійте! (Біжить за нею.)

Мокрина. А де ж Нюточка? (Вибігає.)

Нюточка (вилізає з-за канапи з новим яблуком). Чи ви бачили? Так ось, значить, як цілуються... Ну. А я й поняття не мала... От дура... (їсть яблуко.) Так, а рецепт... (Виймає аркушик із Клавоччиної торбинки.) Ось де він. От так удача. Він, він самісінький. (Читає рецепт.)

Мокрина (вбігає і бачить це). Панночко! Ви тут? А я вас шукаю по всьому дому. Ходіть мерщій, кравчиха прийшла. Пані гніваються...

Нюточка (ховає рецепта в свою кишеню й зачиняє Клавоччину торбинку). Зараз. Іду. (Вибігає.)

Леся (входить з тазом із ягодами). Ти тут, Мокрино? На ці венгерки, я вже їх перебрала. Та наготов на рундуку жаровню, я там варитиму.

Мокрина (бере від неї таз). Зараз, панночко. (Виходить в рундукові двері.)

З тих же дверей, ледве не перекинувши Мокрини, вбігає переляканий та ще не зовсім тверезий Кряква. Мокре волосся прилипло до лоба.

Кряква. Рятуйте! Пробі! Грабіж серед білого дня! Я на його позов подам! В кайдани такого поганця!

Леся. Що таке? Що з вами, Маркеле Амосовичу?

Кряква. Це ви, Олександро Григорівно. Ради бога, чи не бачили того гемонського Цвіркуна? Гаспидського цього пройдисвіта? О, дражливе кодло поетів, генус іррітабіле, як каже поет Горацій! —О, стрекочущу кузнецу, по злакам ползущу, як каже поет Тредіяковський ^ ! О, Цвіркуне, проклятий.

Леся (сміється). Та заспокойтеся — знайдете вашого Цвіркуна, він сьогодні прибігав до нас аж двічі та все про щось шептався з нашою Клавочкою... Зараз тільки пішов.

Кряква (рве на собі волосся). Так і єсть. Пропав, погиб, як цар Пріам 21, як собака на базарі. Що ж тепер робити, що? Як я тепер дамся у вічі панові судді? Та він мене з посади прожене.

Леся. Та що таке? Що скоїлося з вами?

Кряква. Таке скоїлося, що й сказати не можна. Я ледве-ледве на превелику силу роздобув для пані суддіної в одної благочестивої бабусі рецепта марципана, а цей гаспидський Цвіркун тайно похитив його в мене та ще й підклав замість рецепта — тьфу, казна-що — іншому бумажку. Я поніс її до пані суддіної, але це рецепт проти бліх.

Леся сміється.

О, проклятий віршомаз! О, кузнець стрекочущий! Попадись ти тільки мені на очі.

Л е с я. Та як це ви так помилилися, Маркеле Амосовичу? Хіба ж можна панянкам — і... рецепта проти бліх.

К р я к в а. Та не дратуйте хоч ви, Олександро Григорівно. Пані суддіна страшенно розгнівалася й хотіла зараз же казати судді, щоб він прогнав мене з канцеляристів, але я вже навколішках упрохав її, щоб почекала хоч до завтрього. Звеліла й не приходити без рецепта. Ну, де ж я тепер його знайду? Допоможіть хоч ви, Лесе Григорівно. Прямо, як каже поет Горацій (виймає хустку й схлипує), хоч... хоч... із мосту та в воду.

Леся. Та ну бо, годі, не журіться, Маркеле Амосовичу. ("Кладе йому руку на плече.) Не сумуйте, я вам допоможу.

Цей рецепт, мабуть, у Клавочки. Я подбаю про те, щоб його

вам повернути. v

Кряква (зраділий). Олександро Григорівно! Лесечко!

Леся. Стійте, але й ви повинні мені явити одну послугу.

Кряква. Все! Все, що тільки хочете! Тільки поверніть мені того рецепта.

Леся. Справа ось у чому. Скажіть мені, чи правда, що граф Бжостовський продає своїх носівських селян на вивіз? У якому становищі тепер ця справа?

Кряква (здивований). А так, продає... Власне не він сам, а його управитель Пшеменський. Уступний запис уже готовий ще вчора, але ще не сконфірмований; лежить поки у секретаря.

Леся (бере його за руки). Ну так ось, слухайте. Я вам сьогодні ж украду в Клавочки рецепта, тільки принесіть мені завтра цю... як її... купчу на дві-три години... Тільки, на дві-три години.

Кряква. Та що це ви, Олександро Григорівно... (Хреститься.) Хай бог милує. Та ви знаєте, що за такі вчинки... Леся. Ну, як хочете... Діло ваше.

Кряква. Та змилуйтеся, Олександро Григорівно. Просіть чого хочете, тільки не цього.

Леся. Чого? Може, рецепта проти бліх? Ні, мені цього не треба, несіть вашій пані суддіній.

Кряква (рве волосся). От лихо мені тяжке. Попав, як каже поет Горацій, з дощу та під ринву... (Тре чоло.) Ну, гаразд, один біс пропадати, чи так, чи інак. Завтра субота... так... Ага-a, в понеділок Спаса 22, тобто виходить, три дні суд буде зачинений. Ну, добре, як-небудь попробую... Дивіться, Лесю, якщо скоїться...

Леся, Та ви ж бачите, як добре виходить, тільки на суботу після обіду. А я вам сьогодні ж дістану.

Кряква. Ну, згода. То я зараз піду ще дізнаюсь.

Леся. Ходіть мерщій. Та зробіть як-небудь, щоб не забрали, часом, цю купчу.

Кряква. Ні, завтра ж субота — присутствія не буде. А навіщо ж вам та купча?

Леся. Ідіть, ідіть потім все розкажу...

Кряква. Ну, то я піду. Ну, попадись мені тільки, гаспидський віршомазе, кузнецю стрекочущий. (Виходить,)

Леся (кличе у вікно). Мокрино, Мокрино! Іди мерщій сюди. Мокрино, де панночки?

М о к р и н а увіходить у рундукові двері.

Мокрина, Поїхали з панею до крамниць. Леся. Поїхали до крамниць? От добре. Слухай, Мокрино. Треба зараз же, доки вони не повернулися, знайти у

Клавочки рецепта, розумієш, таку бумажку, папірець... Це дуже важливо, щоб допомогти твоїм носівцям, розумієш. За цього рецепта граф нам усе зробить. Не знаєш, де б його пошукати?

Мокрина (жваво). Так я ж знаю! Такий маленький синій папірець. Він не в Клавочки, а в Нюточки, я сама бачила, як Нюточка витягла його з Клавоччиної торбинки, от із цієї. (Показує на стіл.) Я зараз подивлюся. (Вибігає.)

Леся. Який химерний день... Скільки суєти... клопоту... хвилювання... скільки різних бажань та інтересів сплелося навколо цього графа... І чому ж мені довелося попасти в саму середину цього крутежа? І що ж примушує мене встрявати в цю плутанину? Доля?.. Так, може, й доля, але не моя. То, мабуть, гірка доля носівських людей... І що ж... що скажу я цьому... графові... Не знаю... сама не знаю... Може, й не зумію нічого промовити... може, втечу, як тільки його побачу... І чому ж, чому ж я не можу знайти в моєму серці гніву на цього чоловіка... Невже ж я така безсумлінна. (Стоїть, опанована думками, й не чує, як убігла Мокрина.)

Мокрина. Панночко! Є! Знайшла! Осьдечки.

Леся (стрепенувшись). А? Що? Про віщо ти кажеш?

Мокрина. Та що це ви, панночко. Та про цього пер-цепта... чи як його. Ось де він, знайшла його в Нюточчиній сукні... (Протягла їй аркушик.)

Леся (тре чоло). А так, так, от і добре... Щось мені неначе в голові... (Отямившись.) Так, ну, так що ж... Ага... (Бере рецепта й читає.) Він: Він самий. Ну, тепер давай мерщій синього паперу й каламаря — зараз же спишу їм дві копії.

Мокрина подає каламар, перо й папір. Леся сідає біля столу й пише.

Так ось де цей славетний рецепт,.. (Пише.) Кубок солодкого молока... масла... найчистішого канарського сахару... п'ять жовтків бить добре в чашці ложкою... як на бешкокти... коринки... мушкаткого вдєту... цитрини... морелевого варення... кубеби три... а чого три, не можна розібрати... зе.., зо... мабуть, золотники. Так, три золотники... все стовкти й особ... особливо. (Пише до кінця мовчки.) Так. Здається, готові. Я б могла зовсім одібрати цього рецепта, але, щоб нікого не зобідити, нехай буде кожній по копії, а бабусин рецепт нехай дістанеться суддівні, може, й справді допоможе їй принадити того графа. Так ось цю копію покладемо до Клавоччиної торбинки. (Робить це.) А цю — на, мерщій поклади Нюточці туди, звідкіля брала. (Оддає Мокрині.) Хутко, бо, мабуть, зараз повернуться. А я піду на рундук варити варення. Мокрина. Зараз. (Вибігає.)

Леся виходить в рундукові двері. Пауза.

Входять Дар'я Іванівна й обидві дочки, тільки що вернувшись із міста. Усі три втомились і кидаються на канапу та стільці й починають розглядати свої покупки.

Дар'я Іванівна (розгортає пакета.) А все ж таки мені більш до вподоби та перша, що ми бачили в Кадигро-бова,— голубенька з полосками. (В ніс.) Княгиня Кирдя-пина всегда носила в полоску.

Клавочка (кидається до своєї торбинки). Ось де вона. А я шукаю. (Відкриває й дивиться, чи є рецепт.)

Нюточка відвертається, замішавшись. Клавочка. Слава богу!

Д а р' я Іванівна. А що ж Василь Петрович? Невже ж іще не вернувся? (Кричить.) Мокрино! Мокрино!

Вбігає Дзюба, схвильований і тріумфуючий.

Дзюба. Дар'є Іванівно! Де Дар'я Іва...

Д а р' я І в а н і в н а. Та чи ви з глузду з'їхали? Чого ви кричите на всю хату?

Дзюба. Еге, з глузду! Ні, судариня, Дар'я Іванівна, годі! Тепер я знаю, як справжні пани поважають військових писарів. Го-го! Це вам не княгиня Кирдяпина. Годі!

Дар'я Іванівна (сплеснувши руками). Та ви справді з глузду з'їхали. Що ви верзете? Були у графа?

Дзюба. Не тільки був, але й пив із ним каву і шампанське вино. І сидів з ним, як два брати: отут я, отут граф.

Загальне дивування.

Та ще як. (Набираючись натхнення.) Коли я прийшов до графської квартири, він вже зовсім зібрався виїздити. Вже й чемодани було покладено на коляску. Я вже не знав, що й робити, але як тільки я звелів про себе доложити та передав йому цю миг... е-кхм... чи то пак... гм... як тільки я сказав про себе, так граф зараз же сам вистрибнув в передню та вхопив мене за руки — я аж перелякався — та потягнув до себе, мов рідного батька.

Весь час загальне дивування й виклики.

Посадив на канапу, мов архієрея, та почав про все чисто розпитувати, які в мене дочки та які...

Клавочка.