Фея гіркого мигдалю - Кочерга Іван
Рарога такого не бачив.
Клавочка. Що таке? Що ти сказала! Та як ти смієш... Проноза, мазуха безсовісна! Тільки й знаєш, що за мамину спідницю ховатися.
Дар* я Іванівна. Та цить-бо! Чи ви подуріли? Як вам не соромно? Панянки, баришні, хіба ж можна баришням та так лаятись... Як тобі не соромно, Клавочко?
Клавочка. А як вона сміє називати мене рарогом? Сама чубате цінькало. Ви сами все їй дозволяєте. Здається, я старша за неї.
Н ю т о ч к а. Та воно й видно. Ти своєму Цвіркунові в мами годишся.
Клавочка. Що таке? Адже ж мій Цвіркун і дивиться на тебе не хоче. Тобі просто завидно, бо на твою кирпу, крім поганих школярів...
Д а р' я І в а н і в н а. Та цитьте-бо, скажені! Що подумав би граф, коли б почув, як ви лаєтесь.
Клавочка. Ну, то що ж граф? Кажіть-бо далі. Дар' я Іванівна. Та хіба за вами розкажеш Та., так полковник каже: все, каже, зроблю, щоб тільки показати графові мою любеньку хрещеницю Нюточку...
(разом )
Клавочка Нюточка
Клавочка. Та чули вже про це, чули. Ну, а далі? Дар* я Іванівна. Коли ж враз приходить це опудало, Раїч-Болдаковський, і каже, що граф виїздить.
От тобі й маєш! А все ви! Це все ви!
Дар' я Іванівна. Та цитьте-бо, може, це ще й неправ да. Полковник зараз же послав чоловіка дізнатись, а тут знову прийшов цей гусар-корнет Двігубський і каже, що граф дійсно виїздить, але коли, ще невідомо.
Клав оч к а. Ні, ні, так нічого не буде. Треба взятися за це діло як слід. Коли ще не все загублено, то не треба гаяти часу.
Нюточка. Це все папенька. Треба, щоб папенька знову поїхав до графа.
Дар'я Іванівна. Так, тад, це все ваш мілєйший папенька. Це все він.
Клавочка. Це все він. Не міг добитись, щоб граф його прийняв. Що ми за нещасні дівчата. У всіх, у всіх граф був, тільки ми такі безталанні.
Нюточка. У всіх, у всіх був: і в пані маршалкової, і в городничого, і в пані суддіної.
Клавочка. І в полковника, і в казначея — у всіх.
Д а р' я І в а н і в н а. Ні, я цього так не залишу. Хіба ж ми гірші за людей. Зараз же покличте папеньку.
Клавочка (біжить і через хвилину повертається) Ідуть.
Увіходить Дзюба, добродушний дідок у сюртучку, з табакеркою в руках, з якої він часто нюхає. Усі три жінки накочуються на нього.
Дар* я Іванівна. Прийшли! Ось, полюбуйтеся, полюбуйтеся, що ви наробили! Це ви, все ви!
Клавочкаї , чгт • .
Нюточка ) (разом). Да, це ви! Тільки ви!
Дзюба (переляканий). Що? Де? Та хіба що скоїлося?
Д а р' я Іванівна. Скоїлося? І він ще питає! Ви ізверг, разіня, тряпка, мокра куриця! Ви не хотітє счастья вашим дочерям, не умєєте даже з візитом поєхать.
Дзюба. Ну, як забалакала по-московському, то вже кепська річ... Але в чому ж я винен, матушко?
Дар' я Іванівна. Ви, ви, ви один во всьом віновати.
Нюточка. У всіх, у всіх був граф, тільки ми такі нещасні.
Клавочка. І в пані маршалкової, і в городничихи, і в пані суддіної... (Плаче.) І в пані ка... ка... ка... значейші. Тільки ми такі неща... ща... ща...
Дзюба (береться за голову). Але що ж я міг подіяти з тим графом, якщо він навіть не схотів мене й бачити! Навіть і не пустив до себе.
Д а р' я І в а н і в н а. Не пустив! Через те, що ви старе опудало, фуяра, роззява, тюхтій.
Дзюба (вбік). Ну, що з такою бабою подієш, коли вона по-українському ще краще лається, ніж по-московському Двома мовами лається... Але що ж мені було робити, паніматко?
Дар'я Іванівна. О, тюхтію нещасний! Що йому було робити! Ба, а як ви про себе звеліли доповісти?
Дзюба. Доповісти...
Дар'я Іванівна. Ну, так. Доложить про себе як звеліли?
Дзюба. Доложить... Звичайно... (Мнеться.) Дар'я Іванівна (спліскує руками). Ну, так і єсть! Знову веліли сказати, що ви писар?
Дзюба мовчить.
Д а р' я І в а н і в н а. О, старе опудало! Писар! Носиться з тим писарством, як дурень із писаною торбою. Що я за нещасна женщина! (В ніс) Я— урождьонная Брадолє-сова, столбовая дворянка 15, із княжеського роду, а він тиче всім в ніс, що він якийсь-то цисар. (З презирством.) Писар! Писар! Усі путящі люди, все порядочніє люді давно получилі чин. Я знаю, ще за двадцять років при Румянцеві-Задунай-ськім 16 усі одібрали чин, а потім недавно, вже при імператорі Павлі 17,— і які чини. Хоч ви і якийсь там дурний, прости господи, писар, а по рескрипту ви могли одібрати тоді секунд-майора. Це ж великий чин... Секунд-майор... Я б була майорша — трохи не полковниця... А то — писар! Писар! Тьфу! І хоч би ж мовчав, фуяра ледаща, а то так і тиче всім у ніс, що він писар. А корисгі з того писарства, як наїдку з хрону. Тьфу!
Дзюба. От пеня пекуча, прости господи. (Голосно.) Писар, Дар'є Іванівно, це не абищо... Військовий писар — писар полку ніжинського. (Підіймає палець.) Це була велика посада. Полковий писар це велика персона. Він мав під своєю орудою всі справи (підіймає палець) військові, гражданські та навіть кримінальні на увесь полк цебто на цілу губернію. Це вам не секунд-майор, який тільки й знав, що свою гобвахту. Полковий писар це значна персона. Кандідатус омніум дігнітатум усіх достоїнств кандидат.
Дар'я Іванівна (протягом усієї промови Дзюби тільки хитає головою, промовляючи тихо). О... Ну ж... дивись., персона... Дурень... дурень гражданський... шпак безхвостий...
Дзюба (продовжує). А то секут-майор. Тьфу, хіба ж можна рівняти. Кожний дурень, батька якого, та й його самого шкварив батіжжям той скажений цар Павел, ось тобі й секут-майор. Та ще й посадять на барабана та заплетуть косу, неначе в дяка, та ще й намажуть ту косу крейдою або борошном, та потім звелять марширувати, підіймаючи ноги, як гусак,— ось тобі й секут-майор. (Нюхає табаку з табакерки.)
Дар' я Іванівна (розлючена). Так ви ще й дратува тися! Насмехаться над сословїєм дворянським! Да ви забилі
(в ніс), что я сама столбовая дворянка, урождьонная Брадо-лєсова, із рода князей Кирдяпиних. Та ось що я вам скажу. Зараз же одягайтесь у свій поганий фрак та їдьте знову до графа, та просіть його до нас на суботу —післязавтрього на чай. Чуєте, без цього й не вертайтесь.
Дзюба (в розпачі). Господи! Та він знов мене не пустить до себе.
Д а р' я І в а н і в н а. А, не пустить. Так ви знову хочете одкрутитися. Нюточко, принеси мій бювар та ті великі картки з золотими берегами, що я купила в Києві.
Нюточка біжить і вертається з бюваром.
Дай сюди. Ось. (Виймає велику візитну картку.) Кла-вочко, в тебе кращий почерк, сідай та пиши йому візитну картку.
Клавочка сідає й готується.
Пиши великими літерами: "Василій Петрович Дзюба..." Господи, і фамілія ж, прости господи, Дзюба. Дзюба. Один сором... Написала. Так, трохи нижче: "Секунд-майор", теж великими літерами.
Дзюба. Та що ви, паніматко! Я не хочу! Який я секут-
майор. Та ні за... }
Дар'я Іванівна. Що? Що таке? Він ще й буркотітиме. Написала? Далі, трохи нижче: "Муж урождьонной Брадо-лєсовой із рода князей Кирдяпиних".
Дзюба. Як урождьонної! Що таке? Муж урож... Тьфу! Та ні за що не поїду. Та що це за глум... Та чи ви в розумі, Дар'є Іванівно? Та мене ж лакеї засміють. Бодай би ще той секут-майор, а то муж... Та де це ви бачили... Тьфу...
Дар'я Іванівна. Написала? Що таке? Так ви ще плю-ватися Слух-айте, я не буду з вами довго балакати, але... (відбирає у причмеленого Дзюби табакерку) поки ви не поїдете до графа та не привезете путньої відповіді, не дістанете від мене ні щіпки вашої поганої табаки, ні чарки горілки. Так і знайте!
Дзюба. Та що ж це за тиранство таке. От бодай сто бісів тому графові... Та я краще...
Дар' я Іванівна. Дай сюди картку. (Бере картку й читає.) Так. То ось беріть цю картку, одягайтеся і зараз же рушайте Що? Що таке?
Дзюба. Що я за нещасна людина! Та це, мабуть, гірше, ніж справдешньому секут-майорові у того скаженого Павла.
Дар' я Іванівна. Що таке? Зараз же беріть картку.
Дзюба (бере). О, господи. Дайте хоч в останній раз понюхати.
Мокрий а (вбігає). Пані, панночка Леся вернулася з Веркієвки. Оце зараз приїхали. Умиваються з дороги в своїй кімнаті.
Д а р' я І в а н і в н а. А, приїхала? Ну, то скажи, щоб мерщій ішли сюди. А хто з нею приїхав? А що вона привезла, не бачила? Масла скільки привезла?
Нюточка. А меду привезла? А яблук?
Мокр и на. Привезла, панночко, цілісінький віз.
Нюточка. А яких? Оливок привезла? А путивок?
Д а р' я І в а н і в н а. Та цить-бо! То скажи, щоб ішла.
М о к р и н а. Та ось вони йдуть.
Леся входить, одягнена в вишивану сорочку й спідницю, волосся заплетене
в дві коси.
Леся. Добридень, тьотю. (Цілує її.) Добридень, дядечку. (Цілує його.) Добридень, Клавочко, Нюточко. (Цілується з дівчатами.)
Д а р' я Іванівна. Ну, що, як там у Веркієвці? Усе гаразд? Як жито? Пшениця добра?
Леся. Дуже добра, тьотю, давно такої не було.
Дар'я Іванівна. А як наші корови? Багато масла привезла?
Нюточка. А яблук, оливок привезла? Таких, що я люблю. А меду?
Дар'я Іванівна. Та цить-бо, Нюточко. Ба, а гроші. Бачила Стоюка? Що ж він, бере Гомовщину, чи ні? А гроші? Пилипа бачила? Одержала з нього гроші за степ?
Леся. Одержала, тьотю. Ось вісімсот карбованців. (Виймає з торбинки гроші й дає ДарЧ Іванівні.)
Д а р' я І в а н і в н а. Як вісімсот!.. А ще триста.
Леся. Триста він казав привезе сам на Покрову 18.
Дар'я Іванівна. От тобі й маєш. Та чому ж ти...
Нюточка. Мамочко, мамуню. Ви ж тепер неодмінно замовте мені сукню... Чуєте, ви обіцяли, коли достанете гроші з Пилипа за степ... Чуєте, шовкову, блакитненьку, як у Марусі маршалкової. Чуєте?
Клавочка. Ще чого. В тебе й так три нові сукні за цей рік. Як робити, так і мені, я теж хочу блакитненьку.
Нюточка. Ти? Тобі блакитненьку? З твоїм носом, як у рарога.
Клавочка. Що? Що таке? Ах, ти дрянь, кирпа погана! Д а р' я І в а н і в н а. Та цитьте-бо.
Дзюба між тим під час галасу підібрався до Дар'ї Іванівни і вже почав тягнути конфісковану табакерку.
Як вам не соромно? А вам чого? (Хапає Дзюбу за руку.) Ви ще не поїхали? Та що це за неподоба така. Ті сваряться, мов на базарі, а цей табакерку тягне. Геть усі! Сама знаю, кому що купити. Геть.
Дзюба. Та я тільки хотів... один тільки раз нюхнути. От причепа, прости господц.
Леся. Тьотю! Я теж хотіла вас попросити. Чи не можете ви мені дати з моїх грошей. Мені треба двісті карбованців.
Дар'я Іванівна. Ще новості! Як, двісті карбованців! Та що ви, з глузду з'їхали, чи що.
Леся (непохитно).
