З вершин і низин - Франко І. Я.

class="p1" style="">І сниться їм, бідним, у пітьмі кромішній:

Десь сонце горить у всім чарі весни,

А в сонця промінні, у радості вічній

Гуляють і золотом сяють вони.

 

Ті сни свої черви складали в системи

З заключенням: так є найліпше, як є;

Читали промови, співали поеми

Про гарне, щасливе в болоті життє.

 

Втім люди той пень відвалили й поперли,

І дійснеє сонце вказалось з-за мли;

На сонце те глипнули черви й померли

І, мручи, убійчеє світло кляли.

 

1882

 

V
«Всюди ніве́читься правда…»

 

 

Всюди ніве́читься правда,

Всюди панує брехня,

В ваших лиш сердцях, о браття,

Най не постане вона!

 

Там ви для правди святої

Сильний збудуйте опліт,

Там ви огонь невгасимий

Чесної думки паліть!

 

Твердша від сталі твердої,

Сто раз тривкіша, ніж мур,-

Щирих, м'яких серць твердиня

Супроти громів і бур.

 

Там з поколінь в покоління

Правда простоїть ціла,

Поки не зломиться лютий

Вал лицемірства і зла.

 

І, мов те древо зимою,

Зверху безлисте, мертве,

В бурі, морози пускає

Вічно коріння нове,-

 

І, мов нора та підземна

Триска ключем з-під скали,-

Трисне з-під зла й пересудів

Правда жива на земли!

 

6 апр[еля] 1880

 

VI. СУПОКІЙ

 

 

Супокій - святеє діло

В супокійнії часи,

Та сли в час війни та бою

Ти зовеш до супокою -

Зрадник або трус єси.

 

Бо коли народи в згоді

Враз працюють, щоб природі

Вирвать тайну не одну,

В тьму життя влить світла досить,-

Горе тому, хто підносить

Самовільную війну.

 

Та коли в робучу пору

В нашу хату і комору

Закрадаєсь лиходій,

Щоб здобуток наш розкрасти,

Ще й на нас кайдани вкласти,-

Чи й тоді святий спокій?..

 

15 іюля 1883

 

VII. ТОВАРИШАМ

 

 

І вас зі своїх зборів проженуть

Старих порядків лицарі гордії,

Ім'я і діла ваші прокленуть

І крикнуть: «Зрада! Пагубнії мрії!»

І вашу добру славу оплюють

Брехнею, й вас полічать між злодії,

Отрутою, замучених, напоять,

Надії ясні жовчею затроять.

 

На суд потягнуть вас, начинять вами

Всі тюрми, все покличуть проти вас -

Людей і бога. Ділом і словами

Не променуть ранити раз у раз

М'якеє серце ваше, мов тернами.

Подумаєш: «Отак жить!» - і не раз,

Самому страшно, защемить у груди…

Чи ж так живуть з людьми-братами люди?

 

Не так повинні! Щоб не так жили,

Щоб брата і в найменшому пізнали,

За те якраз до бою ви пішли,

На поклик правди проти брехні стали…

Борітеся! Терпіть! По всій земли

Рівняйте стежку правді! Де застали

Лиш гложжя, терня, там по вас нехай

Зазеленіє жито, наче гай!

 

19 апр[еля] 1880

 

VIII
«Не люди наші вороги…»

 

 

Не люди наші вороги,

Хоч люди гонять нас, і судять,

І запирають до тюрми,

І висмівають нас, і гудять.

 

Бо люди що? Каміння те,

Котре, розбурхана весною,

Валами котить і несе

Ріка розлитая з собою.

 

Не в людях зло, а в путах тих,

Котрі незримими вузлами

Скрутили сильних і слабих

З їх мукою і їх ділами.

 

Мов Лаокоон серед змій,

Так люд увесь в тих путах в'ється…

Ох, і коли ж той скрут страшний

На тілі велетня порветься.

 

9 апр[еля] 1880

 

IX
«Не довго жив я в світі ще…»

 

 

Не довго жив я в світі ще,

Та встиг чимало вже зазнати.

Не що й дало мені життє,

Та все ж дало доси́ть багато.

 

Дало мені пізнать добро,

Дало побачить світ науки,

Бажання правди у душі

І дві тверді, робучі руки,

 

Дало і приязнь, і любов

Взаїмну, хоч і не щасливу.

Сказало: «Сій, хоч не твойо́в

Руков пожате буде жниво!»

 

І ворогів дало, котрі

Кленуть і тиснуть мя, бо сильні;

Дало й прихильників, котрі

Найбільш самі собі прихильні.

 

Та над усе ціню я ту

Малую мірку мук і болю,

Котрі приняв я в сім життю

За правду, за добро, за волю.

 

1 апр[еля] 1880

 

X
«Ви плакали фальшивими сльозами…»

 

 

Ви плакали фальшивими сльозами

Над моєю недолею, жаліли

Мене, махали жалісно руками,

Та помогти мені не вміли й не хотіли.

 

«Жаль бідного! З дороги марно збився

І згиб! Ми се згори вже добре знали!

Дурний був, за пусту роботу, бач, вчепився,

І ось куди його фантазії загнали!»

 

А другі, ще милосердніші, бистро

Здвигаючи плечима, промовляли:

«Ось до чого веде погане товариство,

Сліпая віра в мрії-ідеали!»

 

Пожалували всі мене, а далі

Пішли - хто на обід, хто в карти грати,

А хто судить запертих в криміналі,

А я лишивсь під тином умирати.

 

31 мая 1880

 

 

I. НАЙМИТ

 

 

В устах тужливий спів, в руках чепіги плуга -

Так бачу я його;

Нестаток, і тяжка робота, і натуга

Зорали зморшками чоло.

Душею він дитя, хоч голову схилив,

Немов дідусь слабий,