Прийдімо, вклонімося - Мушкетик Юрій
В Мотро-нівських лісах оддавна скуплювався всілякий понівечений православний люд. Ще в літо шістдесят п’ятого жа-ботинський сотник Харко намітив удар по володарях Смілянських та Чигиринських, по ляхах себто. Він тримав великий недозволений козацький постій. Та про те пронюхав жаботинський суболтерн Гнат Воронин, обдурив, обхмарив Харка, заманив до себе й рубонув йому голову. Харкові козаки тоді вчинили швайку та наробили хропосту. Спалили чимало маєтків і панів побили. А тут — конфедерація. Пацівська І Барська. Ну, що робили конфедерати, ти читав у Шевченка. Православні церкви переводили на конюшні, крівцю лили, як воду... Тутошня шляхта сама їх закликала. Наїхали інквізитори, каноніки з гайдуками-надвірниками... Всіх отців Жабо-тинської церкви звинуватили, буцім водились з Харком, і всіх їх засудили на милосердну смерть без пролиття крові.
— Себто, повісили? — перепитав Олег, а сам подумав, що говорить Чорний не зовсім своїми словами, а мовби вичитує з чогось.
— Ага.— Чорний потягнув вудку, чмихнув.— А щоб ти був здох,— наживив свіжого черв’яка й казав далі:— І в Медведівці вони розорялися так само. Скот забирали, дівчат хапали... А всіх попів медведівських, православних — також без пролиття крові... і все майно страт-ців забрали. А настоятель Миколаївського монастиря Вісаріон не витримав мук і підвів монастир під римського папу, став монастир кляштором... Лишився в православ’ї Мотронівський монастир із Мелхіседеком. Той опирався щосили. Ну, про запорожців монастирських я тобі казав. І в Яру Холодноярськім стояла Січ гайдамацька, осипана шанцями і засіками — твердиня. І друга січ була, за Тясмином, де Ясківці і Чаплище, там отаманував козак Вусач. Отут воно недалечко,— вказав рукою.— І туди, й туди люд втікав од конфедератів, у тясминській січі зібралося тисяч вісім...
Василь Гордійович скрутив ще одну козячу ніжку. Йому подобалося дивувати молодого приїжджого науковця, подобалося розповідати, хоч іноді його обличчям пробігала тінь, було видно, що насупроти стає якась думка, чимось заважає йому. З-за кущів вилетіла чапля, спустила довгі ноги, скрутила крила колесами, хотіла сісти, але побачила рибалок, з кіркотом рвонула вгору.
— Ич, курва,— не випускаючи з кутика рота цигарку, сказав Чорний...— Бач, наполохала... А йди-но сюди,— і потягнув вудку, на якій затріпався золотом карасик. Вкинув його до сітки, наживив, закинув вудку.— Там у них і кузні були, шаблі, ножі кували і навіть лили гармати. Не віриш? Такі, невеликі... гаківниці. А весною шістдесят сьомого на хуторі в Ясківцях збіглася чорна рада. На ній були Іван Вусач, Артем Куди-Яр, Йосип Шелест — отаман холодноярської січі, Роман Золов-ський. І в травні пішли на Медведівку. Там стояв сильний замок Ольги Яблуновської — Д
