Хіба ревуть воли, як ясла повні - Мирний

Христя тiльки зiтхнула й нiчого не сказала. Грицько викурив люльку коло печi й узявся за шапку.

-Куди ти? вже обiд готовий. - каже Христя.

- Та я тiльки худобу понаповую, - одмовив вiн та й ви­й­шов з хати.

- Не барися ж! - гукнула навздогiн Христя й кинулась го­тувати посуду.

XXI

СОН У РУКУ

I сниться Чiпцi - немов сон, i ввижається - наче бу­валь­щина. Сниться йому й ввижається недавня гульня. Увесь шинок, залитий свiтлом - сяє, аж горить; музика тне, ру­бає; пiдбори землю рвуть; крики, спiви... стоголосе ля­ща­н­ня... безпуття скажене... А збоку насуває темна нiч, немов чорна хмара. А в тiй хмарi, в тiй непрогляднiй темрявi, ледве видко, чорнiють панськi комори, двiр... Три тiнi зiгнулися пiд якоюсь вагою - щось несуть на пле­чах... тiка­ють... зникли в голому садку... Ось блиснула iскорка - i видко... два чоловiки качаються серед двору, борюкаються... Той, що зверху, лютий, як звiр, шибкий, як вiтер... Придивляється Чiпка... Це ж я... я!.." - скрикує: - а пiдо мною сто­рож... то панський сторож... блiдий, як смерть; тяжко дише; болiзно сова руками й ногами... чутно - кров булькоче в його печiнках, бiжить чорною рiчкою з горла, носа... Ось розкриває очi... загорiли вони на хвилину iскоркою життя. То ними свiтить докора? чи посилає прокльони?.. Нi, то душа прощається з тiлом: смерть уже застилає очi полудою... А нiч усе росте-ширшає i проганяє веселе грище з-перед очей... Чiпка затiпався, кинувся... "Ox-ox!"-застогнав з протягом, перевернувся на другий бiк, та й знову заснув.

I знову йому верзеться й ввижається.. Нiч темна, глупа, - нiма та глуха. Вiн стоїть, а кругом його розля­глося сонне грище: п'янi чоловiки, жiнки... все те ме­ртвим сном спить, порозкидане, як колодяччя... Ось - угорi зайнялася над ним зiрка: як свiчка, палає вона на небi - й освiчує п'яне збори­ще на землi... Чiпка глянув на правий бiк... Захиталася темнота, затрусилася... i з неї ви­сунулось двi тiнi - страшнi, блiдi, з переламаними кi­стками, котрi так i виглядали iз тi­ла... Ледве шканди­бають вони, вивертаючи ноги то на той, то на другий бiк; хитають на його головами - вказують руками на сонне грище... Чiпцi здалося, що то дiд Улас з матiр'ю... Вiн затремтiв увесь, засовався - й одвернувся...

Трохи згодом, з лiвого оку, теж захиталася темнота - iз неї виплило двi тiнi. Одна - товста, пузата, червонопи­ка; друга, з-за товстої - тонка, худа перегнута втроє, з пером за ухом... Наблизилися отi двi тiнi, глянули на сон­не грище, глянули Чiпцi прямо в вiчi, - та й заридали... "Так ось де полягло наше добро, нашi грошiї" I вхопивши одного п'я­ницю сонного, вони з-дерли з нього одежину та й уп'ялися в горло зубами... Чутно стало, як булькотала кров: то вони ссали її з живого тiла... Очi їх наливалися нею, горiли, свiтили, як у котiв... Чiпка здригнув - i одвернувся.

Гляне вгору - аж там, крiзь ясний свiт, захиталася нова тiнь. Чиста та ясна, як лiтнiй погожий ранок, з веселим та любим поглядом у темних очах... "Що це?.. Моя Галочко! моя голубонько сивесенька! iди до мене!.." - молить Чiпка й здiймає догори руки. Тiнь затремтiла;, ясне лице по­темрiло; на очах заблищали сльози... - "Що то ти наробив?!. - учувся йому зляканий голос. - Глянь у праву руч!" - Чiпка глянув - i сахнувся... Чоловiк качався по двору й не по-лю­дськи стогнав... "Що-то ти наробив?! -знову докоряв голос зверху: - Глянь у лiву руч!" - Чiпка нехотя повернув очi... Двi чорнi тiнi ссали кров з сонних людей, ламали їм кiстки, викручували руки, ноги, обсмоктували кров... "Глянь униз!.." - гуконув голос. Чiп­ка зирнув... Коло його розверну­лося сонне царство люду; блiдi обличчя позадиралися вгору, очi - повиводило з ло­ба, з рота - вилiтала легенька смужка синього димку... Вони горiли тихо-тихо, як вугiль тлiє... "Це все ти наробив!.. це все твої вчинки!.. - гукав го­лос... - За вiщо ж ти чоловiка вбив? За що дiток, жiнку оси­ротив?.. Чим винуватий сторож, коли його господар поси­лає стерегти добро, ловити злодiя?.. Що то ти поробив з тими п'я­вками людськими?.. Що??. З ситих, повних, що, об­пившись кровi, тихо доживали вiку, ти поробив знову го­лодних: ти видавив з них кров, котру вони за свiй довгий вiк нассали... А от, бач: щоб знову такими стати, як були, вони поробилися встократ хижiшими, прожерливiшими... На голодного й холодного, на п'яного й тверезого, на сон­ного й не сонного, на сироту, на старця вони кидаються, як голоднi собаки на шматок хлiба... Бач, як вони смокчуть кров з жил людських?.. Бачиш?.. А то - що?.. Людей опоїв, горiлкою попалив... Каторжний! розбишака!.." Чiпка знемi­гся, склонив колiна, зложив руки, припав ниць на землю... А голос, як буря, носився кругом його - i страшенно викри­кував, вигукував: "Що ти наробив, лютий, каторжний?!." Чiпка припадав ниць, мов хотiв сховати-. ся... А голос той проривався в кожну кiсточку, в кожну жилочку, морозив їх жахом, пiк огнем туги... Чiпка не витримав. Як скажений звiр, що боїться води, труситься й лютує, забачивши її, забувши все на свiтi, несамовито кидається на встрiчного й поперечного - так Чiпка кинувся, скочив угору... "Згинь, проклятуща, вiд мене! хай тебе огонь пожре, вихор роз­несе-розвiє!.. Що ти менi таке?.. Жiнка?.. сестра??, мати??. Я тебе всього двiчi чи тричi бачив на полi, де ти стрибала, : як коза... Чого ж ти сюди лiзеш?.. чого ти мiшаєшся?.. Ти менi вибиваєш очi тим, що менi самому не дає спокою, що моє серце одвертає вiд доброго, а пiдiймає руку на лихе?.. вiд чого я сам тiкаю - та нiяк не втечу; ховаюся - та не заховаюся, та все глибше та глибше топлю свою голову в п'янiй горiлцi... Геть собi!.. згинь!.." Вiд його гучного голосу тiнь затремтiла; подалася вгору; вище, вище... Небо загого­тало, заблищало, шваркнуло... Огняна стрiла вдарила коло його; кругом усе затрiщало i запалало огнем... Горить, трi­щить, ломиться, падає, кричить, лементує, молить... всi го­лоси зливаються .в один голос - у голос невиразної тя­жкої туги; скрiзь чутно плач, лемент... I все те жере огонь - то своїм широким, лютим полум'ям, то своїми гострими язиками - лиже... Лизне - i тiльки чорна вуглина пiсля його зачорнiв; лизне ще - вуглина побiлiє, розпадається на по­пiл... I пiднiмає його