Українська трагедія. Між життям і смертю (перша книга) - Власюк Анатолій

Він розповів їй безневинний анекдот про Путіна. Здається, про дірку в презервативі, тому й штампує Росія путіних. Звісно, їй вистачило здорового глузду не друкувати цей анекдот. Та й який редактор погодився би на це? Хіба що коли б наступного дня надумав вчинити самогубство. Він брав усю вину на себе і списував на власну дурість. Бідна дівчинка, яка видалась йому щирою й наївною, добросовісно переписала інтерв'ю, а вже хтось інший правив, бо було видно досвідчену руку. Він, як завжди, не вимагав, аби йому дали готовий до друку текст. Вірив у справедливість і порядність журналістів і редакторів, тому не вносив виправлень. А якщо в людей цього не було – Бог їм суддя. Цей хтось побачив анекдот – і доповів кому треба. Як все геніально просто!

Ех, Маша, Маша, три рублі – і наша…

20

День сумно догорав. За вікном несподівано здійнявся вітер. Здавалося, це щось космічне. За законами природи, холод не мав би залетіти до кімнати. Але ж мама Ореста Гусака відчула, що замерзає. Злякано подивилася на фотографію сина. Він був серйозним, як завжди. Ніби дивився на людей і думав: що ж ви робите, чому не цінуєте життя?

Чоловік помер минулого року. Пиячив. Цироз печінки. Мучився, але недовго. Лікарі казали, що потрібні великі гроші, аби його врятувати. Але де ж наберешся цих грошей? Дуже переживала, щоби син теж не став пияком. Бог милував. То були вже інші крайнощі, бо Орест взагалі не вживав алкоголю.

Їй боліло серце, коли син розлучився. Здавалося, втратила назавжди внука, якого колишня вже синова дружина відвезла до своїх батьків. А це майже сто кілометрів від них. Вже й не пам'ятала, коли востаннє бачила малого.

У вересні 2013 року Орест поїхав у Київ на заробітки. Казав, що працює в престижній будівельній фірмі. Мав непогані гроші. А коли люди почали виступати проти Януковича і за Євросоюз, її материнське серце відчуло біду. Казала синові, щоби повертався додому. Не треба великих грошей, проживуть на її пенсію. Орест відповідав по телефону, що спокійно собі працює, не встрягає в революційні події. Це трохи заспокоїло, хоча знала свого сина. Ну, не може він бути байдужим. Приїхав на Різдво додому, побув декілька днів і знову рвонув до Києва. Відчувала, що нудиться. Нарешті зізнався, що має в Києві дівчину, скучив за нею. Пообіцяв на Пасху приїхати з нею в Дрогослав, а там й одружаться. Раділа за нього, але радість все одно була сумною. Бачила фотографію нареченої сина. Спокійний погляд. Мила усмішка.

А потім той передвечірній дзвінок. Номер телефону сина. Невідомий чоловічий голос каже, що Ореста вбили. Куля снайпера потрапила в скроню.

Вже й не пам'ятає, як пережила ті дні. Привезли сина в закритій труні. Дуже хотіла його побачити – хоч мертвого. Сусіди і знайомі відрадили. Вона й сама розуміла, що від голови Ореста мало що залишилося. Але хоч тіло його поцілувати. Це ж її кровиночка.

Познайомилася з його дівчиною. Та обіцяла телефонувати, приїжджати. Спочатку розмовляли мало не кожний день, а потім дзвінки від неї стали все рідшими. Розуміла, що нічим наречена сина їй не зобов'язана.

А тепер ці розмови, що Орестові хочуть присвоїти звання Почесного громадянина Дрогослава. Не треба цього. Він не любив слави. Був скромним. Треба буде піти завтра до міської ради і сказати, щоб не робили цього.

Вітер за вікном так само несподівано вщух, як і здійснявся. Але космічний холод все ще пронизував тіло матері. На неї дивився з портрета син. Здавалося, що Орест усміхається.

21

Сесія затягнулася ще на добру годину, бо депутати почали сперечатися між собою яким у порядку денному має стояти питання про дочасне припинення повноважень першого заступника міського голови. Опозиція вимагала, щоби воно було першим, бо вже мала кандидатуру на цю посаду й хотіла обов'язково пропхати свого чоловіка. Натомість хтось із більшості запропонував узагалі не розглядати цього питання, бо маємо важку ситуацію, коли Росія може оголосити війну Україні, а, як відомо, коней на переправі не міняють.

Потім довелося довго втихомирювати Гриця, який вигукнув, що якщо перший заступник міського голови і кінь, то обов'язково в пальті. Почалися взаємні образи й з'ясовування стосунків, так що міський голова певний час не міг керувати роботою сесії, бо його ніхто не слухав. А коли вдалося знову взяти владу в свої руки, то зумів втихомирити і примирити депутатів, немов батько дітей. Він сказав, що це питання вже винесене на сесію, так що його слід розглянути, а вже тоді вирішувати, чи припиняти дочасно повноваження першого заступника міського голови, чи нехай собі чоловік спокійно працює далі.

Тут вже не стримався перший заступник міського голови, який сказав, що написав заяву на звільнення і просить його з миром відпустити. Депутати від опозиції зустріли ці слова оплесками, а більшість стверджувала, що перший заступник міського голови передумає і залишиться на своїй посаді.

Зрештою, в кінцевому результаті проголосували так, як і було на початку про порядок денний сесії. Спочатку розглянуть питання про тисячоліття Дрогослава, потім – про продовження чи не продовження мораторію на продаж спиртних напоїв до кінця Великого посту, а насамкінець цього дня – про дочасне припинення повноважень першого заступника міського голови. Решта питань перенесуть на інше пленарне засідання.

Проголосували всі одностайно, і міський голова зауважив, що не треба було витрачати майже три години дорогоцінного часу на порожню балаканину. Знову скочив Гриць і сказав, що це не порожня балаканина, а демократія, коли опозиція має право голосу, але його висміяли депутати від більшості, на що в суперечках пішло ще хвилин тридцять.

Зрештою, хтось із депутатів запропонував зробити перерву на обід, як і передбачено регламентом. Міський голова радо на це пристав, бо коханка не давала йому спокою, бомбардуючи телефонними дзвінками.

22

– Так його ж садити треба! – вирвалось у Івана Трохимовича, коли сорока на хвості принесла новину про те, що Коломойського призначають керівником Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

Колеги-слідчі подивилися на нього, сховавши усмішки в кутиках губ, але нічого не сказали.

Проте через декілька годин, коли Іван Трохимович нудився і працював з документами, на нього чекав новий удар. Вже інша сорока в міні-спідниці принесла новину, що начальником їхнього відділу призначили невисокого череваня з масивними окулярами на носі-картоплині. Цю посаду пропонували самому Іванові Трохимовичу десь місяць тому, але він відмовлявся, посилаючись на те, що вже старий, а треба давати дорогу молодим. Якби ж то знав, що призначать начальником їхнього відділу цього невисокого череваня з масивними окулярами на носі-картоплині, то сам би очолив відділ. Та й не такий він уже старий, незабаром лише сорок сім років стукне.

Цей невисокий черевань з масивними окулярами на носі-картоплині йому відразу не сподобався. Звичайно, після стількох років роботи в міліції Іван Трохимович навчився бачити людей, що називається, наскрізь. Який би ти зовнішньо не був привабливий, які б золоті слова не говорив, все бачив і розумів Іван Трохимович, жодна дрібничка не вислизала з його поля зору.

Невисокий черевань з масивними окулярами на носі-картоплині був гнилуватим. Іван Трохимович не зумів би пояснити, що він під цим розуміє, але це слівце як прийшло до нього відразу, характеризуючи майбутнього колегу по відділу, так і залишилося. Нікому про це він не говорив, але ставлення до цього чоловічка склалося в нього відразу. Та й той, здається, відразу зрозумів, хто тут йому головний ворог.

Доволі швидко з'ясувалося, що і в професійному плані невисокий черевань з масивними окулярами на носі-картоплині є нульовим. Тому вже тепер колишній начальник відділу, який лежав у лікарні з інсультом, давав невисокому череваневі з масивними окулярами на носі-картоплині копирсатися в паперах, а реально розслідували злочини Іван Трохимович і його колеги.

Залишалося лише з'ясувати яким чином невисокий черевань з масивними окулярами на носі-картоплині став начальником їхнього відділу.

23

Після обіду на сесію Дрогославської міської ради депутати збиралися повільно. Минуло дві години, але кворуму так і не було. Важко було когось спеціально запідозрити у зриві сесії, бо не з'явились як представники більшості, так і представники меншості. Крім того, і в минулі роки було багато таких випадків, коли після обідньої перерви сесії зривались із тієї ж причини.

Міський голова лютував. Він хотів ще сьогодні розв'язати три проблеми – із тисячоліттям Дрогослава, з мораторієм на продаж алкоголю, а, головне, зі своїм першим заступником.

Це був його партнер по бізнесу. Він не покладав на нього особливих надій. Просто хотілося мати поруч свою людину.

Економіки як такої у Дрогославі не було, бо всі заводи і фабрики давно стояли, тому перший заступник міського голови, який формально відав неіснуючою економікою міста, виявився старшим куди пошлють. Очевидно, ця роль не сподобалась йому від самого початку, бо він бачив, що його партнер по бізнесу – міський голова, – має реальну владу, на відміну від нього, але до останнього часу намагався тримати свою думку у власній голові. Упродовж чотирьох років незначні конфлікти між ними виникали, проте колишнім партнерам по бізнесу і майже друзям вдавалося все ж знаходити спільну точку зору.

Відверте протистояння між ними виникло після того, коли Андрій Чернюк, головний редактор "Дрогославщини", опублікував статтю, в якій стверджував, що першому заступникові міського голови готують заміну. Ніби цю посаду мав обійняти директор готелю "Дрогослав". Спочатку подумали, що це брехня, а журналіст хоче пересварити між собою чільних представників влади, до якої завжди був в опозиції. Але проговорився сам директор готелю "Дрогослав". В одній поважній компанії він сказав, що міський голова запропонував йому посаду першого заступника.

Відбулася гостра розмова між колишніми партнерами по бізнесу. Наговорили стільки одне одному, що і про спільний бізнес уже мова не йшла, та й про дружбу, очевидно, теж. Результатом стало те, що перший заступник міського голови написав заяву на звільнення.

Тепер питання про дочасне припинення повноважень першого заступника міського голови доводилося відкласти принаймні на тиждень, якщо не більше, бо на носі було святкування двохсотріччя з дня народження Тараса Шевченка, інші нагальні справи, коли просто фізично нема змоги провести сесію.

24

Мабуть, найбільш дражливою фігурою у Дрогославі був Андрій Чернюк.