Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Класика » Хіба ревуть воли, як ясла повні - Мирний

Хіба ревуть воли, як ясла повні - Мирний

Читаємо онлайн Хіба ревуть воли, як ясла повні - Мирний
села.

- На побывку?


- На побывку.


- Помоги вам бог!


- Спасибо. Прощай, батюшка!


Розiйшлися. Купець поїхав у город; москалi пiшли далi шляхом. Максим дивувався. "Узяв би ти в нашiй сторонi! -думав вiн. - Мабуть би, чорта спiк..."


- А добрий, братця, купець, - обернувся вiн з словом до товаришiв.


- Что, брат!.. Купец, брат, - свой челаек. Он сам знает нужду солдатскую, - всегда пособит... Вот - барин, брат! О, то вострый, шельма! У таво просьбой не возьмешь: дух разве вишиби... ну, тогда так!


Отак, розмовляючи мiж собою, йшли заробiтчани бором. Уже до пiвночi добиралося, як вони входили в село, та прямо до шинку. Там ще свiтилося. Чутно було: п'яними голосами тоненько бородачi виводили "Лучину­шку".


Заробiтчани ввiйшли в шинок, поскидали з плечей клунки, посiдали вряд на лавi.


- А дай-ка, хозяин, три касушки служиламу брату... Ево косточки разагреть, - промовив Iванов до шинкаря.


- А пошто я дам?


- Как пошто?


- А по то: деньги есть?


- На што те деньги? Разве ты с миру не надрал? Не­бось - никаво в кабаке не было!..


- Ну, дак што?.. были... спасиба, заходют добрые лю­ди!


- А то: ани вот и внесли свою копеечку на солдатскую долю, - обiзвався Євпраксєєв.


- Как бы не так? Держи карман!


- Да уж верна!


- Да, верна... Только вот теперь народ что-то забало­вался: водки мало пьет.


- Ну, не ври!


- Как же? Стану те врать...


- Ну-ну! давай... полна те!


- Да што ты?.. Давай деньги, вот те и сказ!.. у меня, ви­шь, водка не своя - купленая.


- А мне-то что за дело, что купленая?.. Ты с миру надерёшь... А солдату где взять? Ты знаешь: солдат - казённый челаек!..


- Филиппыч! а, Филиппыч! - кричить на шинкаря один з п'яних кацапiв, - дай уж им... право-дело, дай! Лю­блю со­лдата... Солдат, брат, казенный челаек... Не ровен час, за­втра все найдём... Вон, сказывают, турка-шельма царя-ба­тюшки не слушает... Дай!


- А ты, что ли, мне заплатишь?


- Будет - заплачу... Дай!


- Как же? С тебя твоих не выдерешь, а ты ещо и за дру­гих!..


- Да што ты, не веришь на слово доброму челаеку? барада ты казлиная! - крикнув Євпраксєєв i сунувся до бороди.


- Да ты барады не трожь! - одказав, одпихаючи його руку, шинкар. - Сам бы насил, да, небось сбрили...


- Стал бы я твоим казлиным атродьем свае благо­род­ное лицо марать!!


- Да ты-то што такое?


- Разве не видишь? мироед ты одакой! Разве не види­шь, кто я?


- Да видно, што солдат. Ну, а што?


- Как, ну?.. Ты знаешь, что такое солдат? Солдат за те­бя, дурака, грудь сваю под неприятельские пули под.­ставляет... кровь сваю проливает... Вот што солдат!


Такi слова розжалобили всю п'яну беседу.


- Терёха? а, Терёха! А правду ведь солдат говорит... У-ух какую правду... Солдат - это, брат, - беда! Солдат... это, брат, казённый челаек, слуга царский... Это не то, что мы с тобой! Он, брат, сваю грудь под неприятельские пули под­ставляет, кровь за нас проливает!


Тєрьоха, як видно, лизнув уже й геть-то, бо посоловiлим­и очима мутно тiльки дивився на свого товариша, хитаю­чи з боку на бiк головою, а слова не здужав вимовити.


Другi кацапи й собi пiдняли голос за москалiв: давай шинкаря лаяти, ганьбувати; страхали, що бiльше в його нi чарки горiлки не вип'ють. Шинкар стояв за стойкою, мов не до його рiч, - тiльки почервонiв та знай одди­мався та гладив рукою свою широку та густу бороду.


- Да што, братцы, на ево сматреть? - крикнув Євпраксє­єв до п'яниць. - Тащи, кали так, целое ведро! - Та й кинувся за перегородку до бочки.


- Толька тронь - убью! -заричав, зцiпивши зуби, ши­н­кар i вхопив здоровенний обрубок у руки, замахнувся... П'яницi пiдскочили, вихопили з рук обрубок.


- Дак ты ещо на жизнь маю посягаешь, барада ты ка­зли­ная?! - закричав Євпраксєєв, уплутавши п'ятiрню в шинкареву бороду... Шинкар у крик.


- Вали, братцы, ево! вали! Вот я ему задам солдатских тесеков, чтобы он знал, мираед эдакой, как вас, братцы, аб­дирать, да с солдатом абходиться! Вали!


Кацапи разом кинулись. Та и шинкар, видно, при силi був, бо тiльки струхнувся, так усi й одскочили, як грушi. Шинкар кинувся на москаля, збив з нiг i насiв, як шулiка курча.


Жаль пройняв Максима, як вiн побачив, що свого б'ють. Одним замахом кулака повалив вiн шинкаря на зе­млю, взявши мiж ноги його голову. Тим часом під­скочив другий москаль i давай почищати тесаком. Ши­нкар не кричав, не пручався, а тiльки стогнав. Оддубаси­ли добре, пустили. Шинкар плакав, лаявся...


- А что, теперь дашь по касушке? - питає знову москаль.


- Бери... пусть те удавит! - крiзь сльози промовив ши­нкар i пiшов собi в другу хату.


П'яницi смiялися. Москалi випили по косушцi, заїли хлiбом.


- Ну, теперь нам не время... Нада на работу паспе­шать... Пращайте, чесная кампания! Пращай и ты, дядя!.. Не сердись да вперёд умнее будь! - промовили москалi до ши­нкаря, поклонилися чеснiй компанiї i вийшли з хати.


За ними деякi з п'яниць. Одного москалi завербували з собою - i потягли на нiч до його, розпитуючи: хто тут на селi багатир i як хто поводиться з людьми.


На ранок чутно: то того, то другого обiкрадено. Ши­нкар, чухаючись, i свою пригоду розказував. Покли­ка­ли старосту, кинулись за москалями... та їх уже й слiд за­ме­ло! На другому селi уже спродували те, що добули в цьо­му.


Прошвендяли заробiтчани цiлий тиждень. Вернулися в город, несучи з собою чималу силу грошей. Що слiд, од­дали ротному, а на останнi загуляли.


Такi походи хоча спершу й будили якийсь сум i острах у душi Максимовiй неправдою, крадiжкою, рабу­нком, а не чесним заробiтком; оже при такому товари­ствi, при гульнi та вихвалках одного перед другим своєю силою, своєю вдатнiстю, - стирали ту чорну думку. Максим швидко забув про неї. Усе ж таки для його непосидячої натури це була робота, з котрої одному ви­ходила користь, другому - шкода... Не те, що нудна що­денна муштра, котра, як думав Максим, нiкого нi знобить, нi грiє. I вiн цiлком оддався тiй роботi. Нi один случай не обходився без його. Тут вiн ви­казував свою си­лу й свiй розум. Iнодi й геть-то круто при­йшлося, якби не вiн!


Зате його рiвнi любили,

Відгуки про книгу Хіба ревуть воли, як ясла повні - Мирний (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: