Прийдімо, вклонімося - Мушкетик Юрій

В делікатного, хоч і гарячкового Олега, якому за цей час натовклося до голови безліч запитань, крутнулося й зірвалося найгарячіше, найближче:

— Василю Гордійовичу, ви сказали, що "Приписку" переписав з оригіналу в тисяча вісімсот вісімдесят четвертому році студент Іполит. І я оце дивлюся... Це — в часі недалеко від нас. І папір справді старий. А от деякі слова... Ну, не було тоді ще їх: "очевидці", "спростування", "досконале", "промишляв"... Деякі й були, але вживані не в тому значенні, не з тій сув’язі. Сув’язь — нашого віку.

Гостра ліва брова Василя Гордійовича зметнулася вгору, в очах змигнула блискавиця, обпалила Олега таким вогнем, що він отерп, на мить уявивши себе перед Чорним за інших обставин і в іншій обстановці. Круті вилиці Чорного випнулися ще дужче. И знову пригадалося: "Я — не людина, люди є хороші й погані, а я — не людина. Гада зробили з мене". А Чорний одвернувся, вдав, буцім його увагу привернули кури, які скльовували помідори, підхопився, попер милицею:

— А киш, ненажери.— Пострибав, обпираючись на ліву милицю, а правою рукою хапаючись за гілки яблунь. І вже здалеку: — Хіба я тобі не казав? То я його переписував з Іполитового... Пацаном.

Олег не зважився заперечити. Почерк був не зовсім Дитячий і рішуче не схожий на почерк Чорного, адже пам’ятав його листи, надто отой, в якому було змальовано Залізняка: "І дуба став кінь, нарет на нім золотий, так і креше копитами й фриска ніздрями..." "За відсутністю ("знову сучасне слово!") потрібної гончарної глини в Медведівських грунтах Легорій Залізняк часто міняв мешкання: мов гончарню в хуторі Полудніївці, в селах ївківці та Мельниках, а тоді поїхав до Кам'янки, й де жив, ніхто не знає. Одні кажуть — подався на Запо-роги, іншім— на Дон. У Миколаївському монастирі ж було означено, що Залізняк Максим з дитячих літ проживав у Медведівці в материної сестри Доленчук Палагеї,

Тітка була незаміжня, ткала килими при дворі Яблу-новських, в останні літа у володарки Медведівки Ольгінії Яблуновської. Вона була сестрою ігумена Мелхіседека, який тримав Максима за джуру. На монастир св. Ми-колая, поєднаний з унією, року 1767 липня 11 дня Залізняк вчинив напад, пріор Вісаріон був тяжко покалічений, забито чотири ченці, за те церква святого Миколая на Залізняка Максима наслала Анафему".

З городу пристрибав Чорний, на мить зупинився біля Олега, прицілився на нього дулами очей, ні сіло ні впало запитав:

— А як ти думаєш, скільки коштує літопис... Якби він був?..

Олег випалив уже не раз думане:

— Він ціни не має,— й тут же пошкодував. Може, Василь Гордійович таки прицінюється?

— Отож бо й є! — значуще мовив Чорний і пострибав далі.