Поетичні твори - Федькович Юрій
Дурне ти серце!.. Ану, в кут,
Ви, давні думи,- бо заплачу!..
Пішло то серденько козаче
До циган в найми… Що ж робить!
Що серцю любе - лиш любить.
Чи як ти кажеш, друже-брате?
Ти добре радив, коли ж кляте
Годі навчити було!.. Гляв -
І, як у той крутіж, упав
У ті прокляті чорні очі!
І хочеться, і ще ся хоче -
Хоть серце зна, що пропадає -
У ту хатиночку у гаю!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Да що ж я маю нарікать -
Хіба не вірне вна любила?
О боже правий, боже милий,
Один, один я виноват:
Одного серця було мало!
А як коханого не стало -
Тоді я догадавсь, коли
Той гострий ніж, бо затроєний
Таков отрутою, що й гинуть,
І жити годі!.. А ти знав
І все казав,- а я не слухав…
Де вже в кохання того уха! -
І ю втопив, і сам пропав!
Прийми ж, брате Николаю,
Оцю мою думу
Да ще й другим дай читати,
Най вчаться розуму,
Та з коханням не жартують -
Кохання не жарти!
Серце наше невеличке
Не тяжко роздерти,
А загоїть єго тяжко:
Криваве і згине…
То не болить, пане-брате,
Що підеш в могилу
З неубитим цілим серцем -
А болить з убитим!
Ліпше на сім білім світі
Душу загубити,
Як серденько зарізати!
Уб’єшся - спочинеш,
А так - годі в світі жити,
І гинуть не згинеш.
Чи як кажеш, Николаю?
Хтозна, може, й брешу!..
Да що робить: коли зачав -
Нехай вже допишу…
Du, braunes Kind, was starrst du so Hinein in die silbernen Wellen?
Neubauer 48
Пролог
У неділю вранці-рано
Б’ють залізо два цигани.
А у лісі в матридуні
Сидить собі пишно-думно
Циганочка молодая -
Матридуну обриває -
Та й словами промовляє:
«Матридуно, матридуно,
Кривавії квіти!
Чо я така нещаслива
В широкому світі?
Чого мене убивають,
Як теє залізо?
Чо він мене не зарізав,
Ножем не зарізав
На неділю в опівночі?
Була б я не знала,
Як він з другов кохається,
Мене забуває,-
Той невірний багацький син…
А я го кохала,
Я му волю учинила,
Я все єму дала,
Усьо, усьо!.. Матридуно,
Єдина ти моя,-
Я го вірне полюбила…
Гоя, гоя, гоя…
Горе моє несповіте!
Я вірне любила!..
Я він лишив свою Цору,
Він мене покинув,
Ні ту квітку серед степу,
Стоптану ногою.
О!.. я єго нагодую,
Я єго напою -
Да не медом, не ситою,
Як досі поїла!
Матридуно, матридуно,
Кривава та біла,-
Я тобою го напою…
Гоя, гоя, гоя!..
Доле моя нещаслива,
Доле моя, доле!..»
Пішла лісом, ридаючи,
Під березов сіла;
То сміялась-реготалась,
То плакала-мліла,
То знов коси розплітала,
То знов заплітала.
А цигани Нестерюка
У шатрі співали:
«Під білою березою -
недоле моя!
П’є Нестерюк з циганочков
в неділю до дна.
- Циганочко-волошечко,
анумо здоров!
- Чого в тебе, Нестерюку,
на полах да кров?
- Циганочко-волошечко,
я кругав’я вбив,
А він мені рантух-полу
кров’ю да збрудив.
- Гой-гой, ти мій Нестерюку,
не птаха це кров!
- Цить-цить, душко-циганочко!
Анумо здоров!
- Здоров, білий Нестерюку,
пий, серце, до дна!..
Поховали Нестерюка
в вівторок до дня.
А циганка чесалася
да коси плела…
Засміялась - та у воду:
долів поплила».
I
Кохайтеся, пани-браття,
Коли серцю воля,
Тільки з серцем не жартуйте
З дівочим ніколи!
Бо го легко розкохати,
А тяжко впинити:
Кого вірне полюбило,
З тим хоче і жити.
А не зможе - чого жити?
Краще у могилу -
Аби тільки не самому,
Аби тільки з милим,
Аби тільки без розлуки!
Отак, пани-браття:
Коли годі кохатися,
Навіщо займати!?
Помер старий козак Соколій,
І ввесь маєток, бач, остав
По Соколієві удові:
Лани, степи, одая, став,
Стайні, побої прехороші,
Скриней чи три, чи штири грошей;
А що вже син - так що легінь!
Щоб добрим людям хоч усім
Такого козака діждатись!
Чи до роботи, чи гуляти -
Він перший на цілий окіл.
Недурно звали го й Сокіл,
Бо був раз парубок за себе!
Да лиш одна му була хиба:
З циганков покохавсь - та й ну!..
Да я не дуже і вину
Даю єму, бо раз циганка:
І в таліянина, і в франка
Таке я диво не видав!
Уздрів наш Марко - та й пропав,
Як той метеличок у цвіті!..
Коби на сім веселім світі
Очей лиш чорних не видать:
Побачив - вже й вдавився кат
І серцем, і душев, і волев!
Чи будь вірлом, чи будь соколом -
Вони приборкають на час!..
Так, бачите, і Марко наш
Гостив у світі. Бідний Марко!
Так б’ється, в’ється за циганков,
Аж пропадає! Що ж робить?
На те ми люди, щоб любить
Дівоче серце… Не іначе!..
А мати журиться та плаче,
Аж в стіни головов товче,
Та аж на колінках го молить:
- Покинь,
