Аліса в країні чудес - Льюїс Керрол

Були ви в понятті моїм

Тим муром, який несподівано став

Між нами, між ними й між ним.

Що їй вони любі - йому не кажіть,

Ціну треба знати словам,

До вічного віку секрет бережіть,

Мені лиш відомий та вам.

- Це найважливіше свідчення з усіх, що ми чули досі,- сказав Король, потираючи долоні.- Отже, нехай тепер присяжні...

- Якщо хто-небудь з них розтлумачить цього вірша,- заговорила Аліса (за останні кілька хвилин вона так підросла, що вже не боялася перебивати його),- я дам тому шість пенсів. Я не вірю, що в ньому є хоч крихта глузду.

Всі присяжні написали на грифельних дощечках:

«Вона не вірить, що в ньому є хоч крихта глузду».

- Якщо в ньому немає ніякого глузду,- сказав Король,- це позбавляє нас клопоту, розумієш, бо нам і не треба шукати глузду. Проте я не певен,- продовжував він, розгортаючи вірша на колінах і зазираючи туди одним оком.- Зрештою, мені здається, що я дещо тямлю в ньому... «Лиш плавать не вмію чому?» Ти ж не вмієш плавати, правда? - додав він, звертаючись до Валета.

Валет сумно похитав головою.

- Хіба не видно по мені, що я не вмію? - сказав він. (Справді, це було видно, адже він був зроблений з картону).

- Поки що добре,- сказав Король і продовжував бубоніти про себе: - «Гідний хвали, гідний хвали...» - це, звичайно, стосується судді... «Я дав їй один, вони йому два...» Ну а це, мабуть, мова йде про пиріжки, розумієте...

- Але далі ж говориться: «Всі можуть довести свої права»,- сказала Аліса.

- От я й доводжу свої права на пиріжки,- з торжеством заявив Король, вказуючи на пиріжки на столі.- «Все ясно, хитри не хитри...» Далі говориться: «Ще поки на неї той дур не напав...» На тебе ж дур не нападає, правда, люба? - звернувся він до Королеви.



- Ніколи! - сердито сказала Королева і шпурнула чорнильницю в Ящура. (Сердешний маленький Білл давно покинув дряпати пальцем по грифельній дощечці, бо побачив, що з цього пуття немає. Тепер він хутко почав знов писати, вмочаючи пальця в чорнильні патьоки, що збігали по його обличчю, і писав, доки чорнило не скінчилося).

- Значить, ці слова не є нападкою на тебе,- сказав Король і з посмішкою подивився в зал. Панувала мертва тиша.

- Це каламбур,- сердито додав Король. Тоді всі засміялися.- Хай присяжні обдумають своє рішення,- сказав Король, мабуть, уже дванадцятий раз за цей день.

- Ні-ні! - заперечила Королева.- Спочатку вирок. Рішення потім.

- Яка нісенітниця! - голосно промовила Аліса.- Тільки уявіть собі, спочатку вирок!

- Замовкни! - гримнула Королева, вся почервонівши.

- І не думаю! - одрізала Аліса.

- Зняти їй голову! - зарепетувала Королева на весь голос. Ніхто не поворухнувся.

- Хто вас боїться? - сказала Аліса. (На цей час вона вже досягла свого справжнього зросту).- Ви лише звичайнісінька колода карт.



Тут вся колода знялася в повітря і налетіла на неї. Вона скрикнула, трохи від переляку, а трохи від гніву, і почала відбиватися від них, і... побачила, що лежить на березі, поклавши голову на коліна сестрі, а та обережно прибирає сухе листя, що впало з дерев на обличчя Алісі.

- Ну ж бо, Алісонько, вставай! - сказала сестра.- Бач, як розіспалася!

- Мені приснився такий дивний сон! - вигукнула Аліса і розповіла сестрі про всі свої дивовижні пригоди все, що запам’ятала. Про них ви тільки що прочитали. Коли вона скінчила, сестра поцілувала її і погодилася:

- Це був, люба, справді дивний сон. А зараз біжи пити чай. Уже пізно.

Аліса встала і побігла. Але її весь час не покидала думка, що це був такий чудовий сон.

А її сестра продовжувала нерухомо сидіти, підперши голову рукою. Вона дивилася, як заходить сонце, і роздумувала про маленьку Алісу і її незвичайні пригоди, доки сама не почала марити. І ось що їй привиділося:

Спочатку примарилася сама маленька Аліса. Вона вхопилася маленькими рученятами за її коліна і дивилася на неї блискучими, жадібними оченятами. Їй навіть вчувався її голос і ввижалося, як Аліса химерно струшує головою, щоб відкинути волосся, яке розсипалося і завжди так і лізло в очі.

І прислухавшись, почула, чи то їй так ввижалося, як навкруги неї ожили дивні створіння із сну її маленької сестрички.

Висока трава біля її ніг зашелестіла під ногами Білого Кролика... Злякана Миша хлюпотіла в озері неподалік... Їй вчувався дзенькіт посуду - це Солоний Заєць і його товариші сиділи за своєю нескінченною трапезою... і пронизливий голос Королеви, що весь час посилала на страту своїх бідолашних гостей. Ось дитина-порося чхає на руках у Герцогині, а навколо розлітаються на череп’я миски й тарілки... Ось крик Грифона, скрипіння грифеля Ящура, сопіння вгамованих морських свинок заповнили простір, зливаючись з віддаленими риданнями бідної Фальшивої Черепахи.

Вона продовжувала сидіти, заплющивши очі, і уявляла себе в Країні Чудес, хоч і розуміла, що варто їй розплющити очі, і все перетвориться на буденну дійсність. Трава зашелестить від вітру, а озеро захлюпочеться від коливання очерету. Замість брязкоту чайного посуду, будуть чутися дзвіночки отари, замість пронизливих вигуків Королеви - голос хлопчика-чабана. Чхання дитини, крик Грифона і всі інші дивні звуки перетворяться (вона знала) на багатоголосий трудовий гамір ферм. А замість рюмання Фальшивої Черепахи вона почує мукання далекої череди.

І нарешті вона уявила собі, як оця маленька її сестричка колись стане дорослою жінкою. Як вона буде нести через всі роки щире і ніжне серце свого дитинства. Як вона збиратиме навколо себе малюків і казатиме казки, від яких у них будуть жадібно горіти очі. А може, це буде навіть дивний сон про Країну Чудес. Як вона буде вболівати за їхні маленькі прикрощі і радіти їхніми нехитрими радощами, згадуючи власне дитинство і щасливі літні дні.

_______________

Льюїс Керрол

АЛІСА В КРАЇНІ ЧУДЕС