Аліса в країні чудес - Льюїс Керрол

- О, ви співайте,- сказав Грифон,- я забув слова.

І ось вони почали поважно танцювати навколо Аліси. Вони раз у раз, коли підходили дуже близько до неї, наступали їй на ноги, розмахували в такт передніми лапами, а Фальшива Черепаха дуже повільно і сумно наспівувала при цьому таку пісню:

- Трошки швидше, трошки швидше,- каже равлику тріска́,-

Бо дельфін іде за нами, дуже ззаду натиска.

А омари й черепахи насувають звідусіль,

Всі на березі гуляють, всі чекають на кадриль.

Чи ти любиш, чи не любиш танцювати кадриль?

Чи ти будеш, чи не будеш танцювати кадриль?

- Ох же й радощів нам буде, ох же й жару ми дамо!

За омарами у море ми й самі полетимо!

Равлик каже: - Я боюся мандрувать по волі хвиль,

Дуже дякую, рибусю, не для мене ця кадриль!

Я не хочу, я не можу танцювати кадриль!

Я не хочу, я не можу танцювати кадриль!

- Яка не буде хвиля, до берега приб’є,

Ти ж знаєш - по тім боці ще другий берег є.

Від Англії до Франції по морю двадцять миль,

Не бійся, любий равлику, станцюємо кадриль!

Чи ти любиш, чи не любиш танцювати кадриль?

Чи ти будеш, чи не будеш танцювати кадриль?

- Дякую. Дуже цікаво було дивитися на цей танець,- сказала Аліса, дуже задоволена з того, що вони нарешті скінчили.- І мені так подобається ця дивна пісня про тріску!

- Щодо тріски,- сказала Фальшива Черепаха,- вона… Ти, звичайно, бачила її?

- Так,- промовила Аліса,- я часто бачила її на обі...- тут вона прикусила язика.

- Я не знаю, де знаходиться Об,- заявила Фальшива Черепаха,- але якщо ти так часто бачила її, ти, звичайно, знаєш, яка вона з себе.

- Та ніби знаю,- сказала Аліса замислено.- У неї хвіст в зубах і вона обсипана сухариками.

- Щодо сухариків, ти помиляєшся,- заперечила Фальшива Черепаха.- Адже в морі їх змиє водою. Але ці риби дійсно тримаються за хвіст зубами. Це тому...- Тут Фальшива Черепаха позіхнула і заплющила очі.- Розкажи їй, чому це, і все інше,- звернулася вона до Грифона.

- Це тому,- пояснив Грифон,- що їм траплялося танцювати з омарами. Їх кидали в море. І їм доводилося летіти на далеку відстань. Тому вони міцно чіплялися зубами за хвоста, і вони не змогли відчепитися. От і все.

- Дякую,- мовила Аліса.- Це дуже цікаво. Я ніколи не знала так багато про тріску.

- Я можу ще багато чого розповісти тобі, якщо хочеш,- сказав Грифон.- Ти, наприклад, знаєш, чому тріску називають тріскою?

- Я ніколи не задумувалася над цим,- сказала Аліса.- А чому?

- Тому, що її використовують для ботинок та черевиків,- дуже поважно відповів Грифон.

Аліса зовсім розгубилася.

- Використовують для ботинок та черевиків? - повторила вона спантеличено.

- Ну як же, що використовується для твоїх черевиків? - запитав Грифон.- Тобто, я хочу сказати, чому вони такі чорні та блискучі, чому вони не тріскаються?

Аліса поглянула на свої черевички, подумала, потім відповіла:

- Тому, гадаю, що їх мажуть ваксою.

- Ботинки та черевики на дні моря,- продовжував Грифон,- мажуть трісковим смальцем.

- А з чого їх роблять? - запитала страшенно зацікавлена Аліса.

- З морських свинок і бичків, звичайно,- дещо роздратовано відловів Грифон.- Це знає кожне раченя.

- Якби я була тріскою,- міркувала Аліса, голова якої ще була зайнята піснею,- я б сказала дельфінові: - Іди звідси, будь ласка, ти нам не потрібний.

- Вони не можуть обійтися без нього,- заперечила Фальшива Черепаха.- Жодна розумна риба нікуди не попливе без дельфіна.

- Справді? - надзвичайно здивувалася Аліса.

- Авжеж ні,- промовила Фальшива Черепаха.- Якби до мене прийшла риба і сказала, що вона збирається в дорогу, я б спитала її: «А дельфін?»

- Ви сказали «а де він»? - перепитала Аліса.

- Я сказала те, що сказала,- відповіла Фальшива Черепаха ображено. Грифон додав: - Слухай, розкажи нам про свої пригоди.

- Я можу розповісти про свої пригоди... починаючи з сьогоднішнього ранку,- несміливо погодилася Аліса.- Про вчорашній день розповідати не варто, бо тоді я була зовсім іншою.

- Як це так? Поясни! - сказала Фальшива Черепаха.

- Ні-ні! Спочатку пригоди,- промовив Грифон нетерплячим голосом.- Пояснення відбирають занадто багато часу.

Таким чином, Аліса заходилася розповідати їм про свої пригоди, починаючи з того, як вона вперше побачила Білого Кролика. Спершу вона трошки хвилювалася, бо двоє створінь дуже близько присунулися до неї з обох боків, повитріщали очі і занадто вже широко роззявили роти. Та чим далі вона розповідала, тим сміливіше себе почувала. Її слухачі сиділи зовсім тихенько, доки вона не дійшла до того, як вона розповідала Гусениці «Ти старий, любий діду» і як виходили зовсім не ті слова. Тут Фальшива Черепаха глибоко зітхнула і промовила:

- Це дуже дивно!

- І все взагалі надзвичайно дивне,- додав Грифон.

- Зовсім не ті слова! - замислено повторила Фальшива Черепаха.- Хай вона спробує прочитати що-небудь. Скажи їй, хай починає.- Вона так поглянула на Грифона, ніби вважала, що той має якийсь вплив на Алісу.

- Вставай і розкажи вірш «Обізвався комар»,- звелів Грифон.

- Ой, як ці створіння командують і примушують повторювати уроки! - подумала Аліса.- Точнісінько так, наче я зараз у школі.- Проте вона підвелася і почала читати вірша, але голова в неї була так забита тріскою і омарами, що вона сама не знала, що говорила. І, звичайно, слова вийшли зовсім дивні:

Обізвався омар: «Хтось мене перепік,

Я обсиплюся цукром, щоб сік не потік».

І, як качка носок підтягає вуском,

Так він п’ятки свої вивертає носком.

- У нас у школі цей вірш розказували інакше,- сказав Грифон.

- А я ніколи не чула цього вірша раніше,- зауважила Фальшива Черепаха,- але мені здається, що це