З вершин і низин - Франко І. Я.

не вмер, він ще живе!

Хоч від тисяч літ родився,

Та аж вчора розповився

І о власній силі йде.

І простується, міцніє,

І спішить туди, де дніє;

Словом сильним, мов трубою,

Міліони зве з собою,-

Міліони радо йдуть,

Бо се голос духа чуть.

 

Голос духа чути скрізь:

По курних хатах мужицьких,

По верстатах ремісницьких,

По місцях недолі й сліз.

І де тільки він роздасться,

Щезнуть сльози, сум, нещастя,

Сила родиться й завзяття

Не ридать, а добувати,

Хоч синам, як не собі,

Кращу долю в боротьбі.

 

Вічний революцйонер -

Дух, наука, думка, воля -

Не уступить пітьмі поля,

Не дасть спутатись тепер.

Розвалилась зла руїна,

Покотилася лавина,

І де в світі тая сила,

Щоб в бігу її спинила,

Щоб згасила, мов огень,

Розвидняющийся день?

 

[1880]

 

 

 

I
«Дивувалась зима…»

 

 

Дивувалась зима:

Чом се тають сніги,

Чом леди присли всі

На широкій ріці?

 

Дивувалась зима:

Чом так слабне вона,

Де той легіт бересь,

Що теплом пронима?

 

Дивувалась зима:

Як се скріпла земля

Наливаєсь теплом,

Оживає щодня?

 

Дивувалась зима:

Як посміли над сніг

Проклюнутись квітки

Запахущі, дрібні?

 

І дунула на них

Вітром з уст ледяних,

І пластом почала

Сніг метати на них.

 

Похилились квітки,

Посумніли, замклись;

Шура-буря пройшла -

Вони знов піднялись.

 

І найдужче над тим

Дивувалась зима,

Що на цвіт той дрібний

В неї сили нема.

 

27 марта 1880

 

II
«Гримить! Благодатна пора наступає…»

 

 

Гримить! Благодатна пора наступає,

Природу розкішная дрож пронимає,

Жде спрагла земля плодотворної зливи,

І вітер над нею гуляє бурхливий,

І з заходу темная хмара летить -

Гримить!

 

Гримить! Тайна дрож пронимає народи,-

Мабуть, благодатная хвиля надходить…

Мільйони чекають щасливої зміни,

Ті хмари - плідної будущини тіни,

Що людськість, мов красна весна, обновить…

Гримить!

 

1880

 

III
«Гріє сонечко!..»

 

 

Гріє сонечко!

Усміхається небо яснеє,

Дзвонить пісеньку жайвороночок,

Затонувши десь в бездні-глу́біні

Кришталевого океану…

 

Встань,

Встань, орачу! Вже прогули́ вітри,

Проскрипів мороз, вже пройшла зима!

Любо дихає воздух леготом;

Мов у дівчини, що з сну будиться,

В груді радісно б'єсь здоровая

Молодая кров,

Так і грудь землі диха-двигаєсь

Силов дивною, оживущою.

 

Встань, орачу, встань!

Сій в щасливий час золоте зерно́!

З трепетом любві мати щирая

Обійме його,

Кров'ю теплою накормить його,

Обережливо виростить його.

 

Гей, брати! В кого серце чистеє,

Руки сильнії, думка чесная,-

Прокидайтеся!

Встаньте, слухайте всемогущого

Поклику весни!

Сійте в головах думи вольнії,

В серцях жадобу братолюбія,

В грудях сміливість до великого

Бою за добро, щастя й волю всіх!

Сійте! На пухку, на живу ріллю

Впадуть сімена думки вашої!

 

28 марта 1880

 

IV
«Вже сонечко знов по лугах…»

 

 

Вже сонечко знов по лугах

Почало́ весняную роботу;

І знов по широких полях

Полили́сь ріки людського поту.

 

По тихій, по чистій ріці

Знов сріблястая риба гуляє;

По голій, тісній толоці

Знов худоба худа шкандибає.

 

Дзвенить птахів співами ліс,

І зозуля кує коло кладки;

Дорогою тягнеться віз -

Секвестратор в село за податки.

 

28 марта 1880

 

V
«Земле, моя всеплодющая мати…»

 

 

Земле, моя всеплодющая мати,

Сили, що в твоїй живе глубині,

Краплю, щоб в бою сильніше стояти,

Дай і мені!

 

Дай теплоти, що розширює груди,

Чистить чуття і відновлює кров,

Що до людей безграничную будить

Чисту любов!

 

Дай і огню, щоб ним слово налити,

Душі стрясать громовую дай власть,

Правді служити, неправду палити

Вічну дай страсть!

 

Силу рукам дай, щоб пута ламати,

Ясність думкам - в серце кривди влучать,

Дай працювать, працювать, працювати.

В праці сконать!

 

1880

 

VI
«Розвивайся, лозо, борзо…»

 

 

Розвивайся, лозо, борзо,

Зелена діброво!

Оживає помертвіла

Природа наново.

Оживає, розриває

Пута зимовії,

Обновляєсь в свіжі сили

Й свіжії надії.

 

Зеленійся, рідне поле,

Українська ниво!

Підоймися, колосися,

Достигай щасливо!

І щоб всяке добре сім'я

Ти повік плекала,

І щоб світу добра служба

З твого плоду стала!

 

1880

 

VII
«Не забудь, не забудь…»

 

 

Не забудь, не забудь

Юних днів, днів весни,-

Путь життя, темну путь

Проясняють вони.

 

Злотих снів, тихих втіх,

Щирих сліз і любви,

Чистих поривів всіх

Не встидайсь, не губи!

 

Бо минуть - далі труд

В самоті і глуші,

Мозолі наростуть

На руках і душі.

 

Лиш хто любить, терпить,

В кім кров живо кипить,

В кім надія ще лік,

Кого бій ще манить,

Людське горе смутить,

А добро веселить,-

Той цілий чоловік.

 

Тож сли всю життя путь

Чоловіком цілим

Не прийдесь тобі буть -

Будь хоч хвилечку ним.

 

А в поганії дні,

Болотянії дні,

Як надія пройде