Ярмарок суєти - Книга 2 - Вільям Текерей

Ім’я місіс Ребеки Кроулі школи не згадували в жодній з цих родин. Для цього були свої причини. Бо хоч куди б поїхав Джозеф Седлі, Ребека вирушала за ним, і той бідо­лаха був такий захоплений нею, ще став її справжнім ра­бом. Полковникові адвокати повідомили його, що Джоз застрахував своє життя на велику суму, з чого можна було зробиш висновок, що той добував гроші на сплату боргів. Він узяв довготермінову відпустку в Ост-Індійській ком­панії, і справді його з кожним днем дедалі дужче обсідали хвороби.

Почувши про те страхування, Емілія неабияк злякалася і вблагала свого чоловіка поїхати до Брюсселя, де воді пе­ребував Джон, і самому дізнатися, як його справи. Полковникові не хотілося вирушати з дому (він саме загли­бився в свою «Історію Пенджабу», якої не дописав і досі, а крім того, дуже непокоївся за маленьку дочку, яку він обожнює і яка ході щойно почала одужувати від вітряної віспи), але все таки поїхав до Брюсселя і знайшов Джоза в одному з величезних готелів того міста. Місіс Кроулі, що мала власну карету, приймала гостей і взагалі не обмежувала себе у видатках, займала кілька кімнат в тому самому готелі.

Полковник, звичайно, не мав бажання зустрічатися з цією дамою і навіть вважав за потрібне повідомити в Брюс­селі про свій приїзд тільки Джоза, таємно відправив до нього свого служника з запискою. Джоз попросив полковника зайти до нього того ж вечора, коли місіс Кроулі буде на soirée, і вони зможуть побачитися сам на сам. Доббін застав зятя зовсім немічним і охопленим панічним трахом перед Ребекою, хоч Джоз палко хвалив її: вона, самовіддано доглядала його під час нечувано важких хвороб, що звалилися на нього, і взагалі була йому як дочка.

- Але… але… ради бога, поселіться десь поблизу і... і... приходьте часом до мене,- заскиглив бідолаха.

Полковник спохмурнів.

- Ми не можемо, Джозе,- сказав він.- За теперішніх обставин Емілія не може приходити до вас.

- Присягаюся вам... Присягаюся на біблії,- прохрипів Джоз і простяг руку по книжку,- що вона невинна, як дитина, і така сама незаплямлена, як ваша власна дру­жина.

- Хай буде й так,- понуро сказав полковник,- але Еммі не може приходити до вас. Будьте чоловіком, Джозе, порвіть цей ганебний зв’язок. Вертайтеся додому, до ро­дини. Ми чули, що ваші справи заплутані.

- Заплутані? - крикнув Джоз.- Хто розпускає такі чутки? Всі мої гроші дуже вигідно вкладені. Місіс Кроулі... тобто... я хочу сказати... вони покладені під високі про­центи.

- Отже, ви не маєте боргів? Навіщо ви застрахували своє життя?

- Я думав... думав зробити їй величезний подарунок... часом би щось сталося. Ви ж знаєте, в мене таке кволе здоров’я... просто звичайна вдячність, розумієте... Я маю намір залишити всі гроші вам і з своїх прибутків можу сплачувати страхові внески, слово честі, можу! - боро­нився безхарактерний Вільямів зять.

Полковник благав його негайно тікати - повернутися до Індії, куди за ним не могла поїхати місіс Кроулі, зро­бити все, щоб порвати цей зв’язок, який може призвести до фатальних наслідків.

Джоз заломив руки к заплакав. Так, він навернеться до Індії, зробить усе, але на це потрібен час.

- Не можна нічого казати місіс Кроулі вона… вона… вб’є мене, якщо довідається про це. Ви не знаєте яка це страшна жінка,- пожалівся бідолаха.

- То їдьте разом зі мною,- сказав йому на це Доббін.

Проте в Джоза не вистачило відваги. Він хотів ще раз побачитися з Доббіном уранці; але хай той нікому не каже, що був тут. А тепер хай собі йде, бо може з’явитися Бекі.

І Доббін пішов, сповнений лихих передчуттів.

Більше він Джоза не побачив. Через три місяці Джозеф Седлі помер в Ахені. Виявилося, що все його майно було розтринькано в спекуляціях і переведене в акції різних фальшивих компаній, що нічого не коштували. Справжню вартість мали тільки ті дві тисячі фунтів, на які він за­страхував своє життя і які були розділені порівну між його «улюбленою сестрою Емілією, дружиною полковни­ка і т. д. та його приятелькою, незамінною доглядачкою під час хвороби, Ребекою, дружиною полковника Родона Кроулі, кавалера ордена Лазні», призначеною виконави­цею духівниці.

Адвокат страхової компанії присягався, що такої темної справи йому ще зроду не траплялося розглядати, і пропо­нував послати в Ахен комісію, щоб вона перевірила обста­вини смерті; компанія відмовилася сплачувати поліс. Та місіс, чи, як вона себе називала, леді Кроулі, негайно при­їхала до Лондона (в супроводі своїх адвокатів, містерів Берка, Тертела і Гейса з Тевіс-інн) і накинулась на ком­панію за її відмову. Її адвокати погоджувалися на обсте­ження; вони заявили, що місіс Кроулі - жертва підлої змови, і кінець кінцем перемогли. Гроші були сплачені, її добре ім’я відновлене, але полковник Доббін відіслав назад страховій компанії свою частину спадщини й рішуче від­мовився мати з Ребекою будь-які стосунки.

Їй не довелося стати леді Кроулі, хоч вона й далі так себе величала. Його вельможність полковник Родон Кроулі, оплакуваний своїми підданцями, що дуже його любили, помер від жовтої лихоманки на острові Ковентрі за півтора місяця до скону свого брата, сера Пітта. Таким чином, маєток і титул дісталися теперішньому баронету, серові Родону Кроулі.

Він теж не захотів бачити свою матір, якій зрештою ви­плачує добре утримання і яка й так, здається, дуже багата. Баронет постійно мешкає в Королевиному Кроулі з леді Джейн та її дочкою, а Ребека - леді Кроулі - здебільшого перебуває в Баті або в Челтнемі, де чимало чудових людей вважають, що її тяжко скривдили. Але й вона має воро­гів - хто їх не має? Її життя дав їм гідну відповідь. Вона присвячує себе добродійництву. Вона ходить до церкви зав­жди в супроводі служника. Її прізвище можна знайти в усіх добродійницьких списках. «Убога перепродувачка помаранчів», «Покинута праля», «Нужденний продавець оладок» винайшли в її особі віддану опікунку. Вона завжди торгувала на добродійницьких базарах на користь цих нещасних. Еммі, її діти й полковник, що недавно повернувся до Лондона, випадково зустріли її на такому базарі. Місіс Кроулі скромно опустила очі й усміхнулася, коли вони кинулись геть від неї; Еммі поквапилася втекти