т. 11 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Довбань. Та воно правда, ну, чоловік ошибку дав, а ругаться все ж таки не треба... Ну, хорошо. Ідіть, Петре, туди. А ви, Семене, ідіть до баришні, чогось кличе вас.

Семен. Мене?

Довбань. Атож... (Хитро посміхається.)

Семен. Хм! (Стискує плечима й дивиться на Ганю. Та не підводиться.) Ну, шо ж, нада йти... (Іде вправо.)

Пригінчий щось бурмоче і йде вліво.

Ганя підводиться й дивиться на Довбаня.

Довбань. А здорово він таки помагає тобі... Цілий день коло тебе... Аж баришня помітила.

Ганя. То най його собі візьме, як заздрить.

Довбань. Може й візьме. Хе!

Ганя. На здоров’я! (В’яже.)

Довбань. А ти поплач та в’яжи... Тільки погана все таки з тебе в’язальниця. Мабуть, у батька пішла. І з того така робота, як з верби кислиці. У комнатах би вам обом служить.

Ганя (підводиться). Ви знов за своє? От ій-богу, як їм ці комнати! Що вже знов, мабуть, старий послав.

Довбань. Атож.

Ганя. Ой, старе луб’я! (Сміється.)

Довбань. Еге, старий! А ти знаєш, чого чорт такий мудрий? Бо старий. Старий, а за двох молодих справиться.

Ганя. Най справляється коло інших.

Довбань (зідхає). Хо-хо-хо-о! (Стьобає батагом снопи.) Це прийдеться, мабуть, мені їхать у Волосяне у неділю - за одною баришньою. Вчора рощитали стару економку, так за економку наймать.

Ганя (здивовано). Живо рощитали! (Потуплюється.)

Довбань (посміхнувся. Серйозно). Рощитали,- не годиться. Баришня казала, щоб тебе взять, та ти ж он яка... Чудачка, свого добра не бачиш.

Ганя. Баришня?? (Вражено дивиться на нього.)

Довбань. Чого ти дивишся так? А що ж?

Ганя. Я думала, що баришня... (Змовкає.)

Довбань. Буде сердиться? Отакої! А їй хіба не все одно, хто за економку? Ти дівчина розторопна, тиждень-два - навчать тебе всьому. Одягнуть, як баришню. Читать умієш?

Ганя. Трохи вмію, мене наша

Довбань. О! Чого й лучче! Прямо в економки, луччої й не треба. Баришня навіть цього і приїхала й нарочно оце покликала од тебе Семена, щоб я тобі оце сказав...

Ганя. А я так і знала, що щось тут до мене... (Швидко, схвильовано нахиляється й починає в’язать.)

Довбань. Ну, так що ж сказать?.. Га?

Ганя. Не знаю..

Довбань. Та що ж тут не знать, чудачка! Ех. (З щирою досадою.) Їй-богу, та й дурний же наш народ, мужичва наша мазепська! Їй щастя в рот лізе, а вона «не знаю». Ну, чого не знаєш? Замуж за босяка підеш? Здуріла чи що? Та з тебе кури сміятимуться! Та ще після цього, як баришня сама... Ей, слухай, не будь же ти дурною та не грайся довго. Барин уже казав, що пора рощитать вас, ні з батька, ні з тебе роботи великої нема, а дівчина хліб їсть. Гляди, рощитає, тоді цілуйсь з своїм босяком. Куди дінешся тепер, як уже найму ніде нема? Ну?

Ганя. Він не має права рощитувать.

Довбань. Ого, в тебе буде питать права. Пашпорт в руки та й геть на чотири вітри. От і право. Так що сказать баришні? Чи хай сама прийде сюди? Ну?

Ганя. Я не знаю... Та що ж я буду робить там у комнатах? Яка робота?

Довбань (дивиться на неї з жалем). Ех!..

Ганя, зрозумівши, засоромившись, нагинається до снопів.

Довбань. «Яка робота» Робота така, що легше не знайдеш, а їсти, пить - скільки хоч. Одежа панська, чиста. Батько в спокою, сестра при тобі. Ех, дівко, дурного батька дочка ти! Ну, кажи!

Ганя (глянувши вправо, рішуче з ляком). Ні, не можу. Ідіть собі, не можу... Най рощитує, все їдно.

Довбань. Тю. Що ти їй скажеш! Ну, хай сама баришня з тобою балака.

Ганя (злякано). Ой, ні-ні... Скажіть. Господи... Скажіть, що я завтра скажу... Завтра ввечері... Чекайте... А як же буде Семен?

Довбань. Семен? А-а!.. Е, Семена не бійся. Коли що, так і рощитать можна.

Ганя. Ой, ні-ні... Не треба... Тоді ще гірше. Тоді він може прямо вбить...

Довбань. Ну, хай спробує... Та він до баришні в кучери піде. Побачиш. Ми вже це підстроїмо. Не бійся...

Ганя. Ні, не хочу!.. Не знаю. Я завтра скажу. Так і скажіть... Завтра ввечері.

Довбань. Добре. Та якщо так, то завтра ж і в комнати? Так і барину скажу. Добре?

Ганя. Не знаю. Не знаю.. (В’яже схвильовано.)

Довбань. Ну, зоставайсь здорова. Як будеш там, не забувай про мене... (Іде вправо.)

Незадовго хутко виходить зліва Душа, іде до баньки з водою, п’є, потім підходить до Гані.

Душа. А чого це Семена до баришні покликали, Ганю?

Ганя. А я знаю?

Душа. От стерво! Стоїть з нею і сміється. Недурно учора хвалився мені, що баришня за ним пропадає. Ще й баришню з розуму зведе. Бідна Фенька носиться тепер з дитиною.

Ганя. Яка Фенька?

Душа. А він тобі хіба не казав?

Ганя. Та, що ти мені позавчора казала?

Душа. Е!