т. 11 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Семен (торжествуючи). Ганю! Оп’ять? Ех, та наплюй ти на всіх! Наплюй! Чуєш? І вір мені. Пущай сміються, а ми будем знать своє. Правда, золото моє? Правда, дитинко моя любая? Га? Ну, скажи!

Ганя. Правда. (Дивиться на нього з захопленням.)

Семен. Ну, й кончено. От і хорошо! Кончено. Я наймаюсь тоже. А там ми їм ще покажемо. Ех! Нехай тольки мінє зачеплють, я ще можу кусаться! Ще єсть зуби, Ганю. Єсть. Складайсь, я січас. (Швидко йде наліво.)

Ганя наспівуючи складає.

Зліва виходять поспішно робітники, складають, ув’язують свої клунки й перегукуються:

- А стерво, видно!

- О! держись у цього.

- Викрутить.

- Нічого! Може, й ми його покрутимо.

- Ганно! А де постоли діла?

- А там, замотані в сорочку.

- Гей, Микито! Тю!

- Швидше, Андрію!

- Встигнемо!

- Ну, слава богу. Хоч гірше та інше.

Голос починає: Ой, гай мати, ой, гай мати.

Гурт підхоплює: Ой, гай зелененький.

Складаючись в той же час:

Помандрував в чисте поле

Козак молоденький.

Ой, мандрував,- шапочку зняв

Низенько вклонився:

Прощай, прощай, та громадо,

Може, з ким сварився.

Чи сварився, не сварився

З товаришем бився

А за тую дівчиноньку

Що вірно любився.

За час пісні прибігає д. Самійло з хлібом. Показує Гані й говорить: «Ну, тепер не страшно. Ая... Тепер...» Ховає в торбу. Потім з’являється Семен. Говорить: «Найнявся». Ганя йому радісно посміхається і знов співає.

Приходять, щось таємно і хмуро балакаючи, Чиркун, Душа й Палькарась. За ними Довбань кричить: «Гей, хлопці, рушайте!»

Крики: Рушаймо! Рушаймо! (Рушають співаючи.)

Прощай, прощай громадонько

І дівчино - зоре,

Бо бог знає, бог відає,

Чи побачимсь скоро.

Семен (бере Теклюсю на руки). Ну, Теклюню! Їдемо!

Ганя (сміється й піддержує ноги її). Ой, важко буде, Семеночку!

Семен. Нічого! Вона легенька. Держись, Теклюню.

Д. Самійло. Ая... висохла, то легенька... Легенька. Ну, поможи боже.

Ідуть. Гурт весь час співає.

ЗАВІСА.

Степ. Задня стіна уявляє поле, вкрите високою пшеницею. На сцені лежать покоси. Чути деркіт жаток та далекі співи і крики.

На сцені Тетяна, Ганна, Мотря й Душа в’яжуть. Співають:

У неділю рано, рано-пораненку

Та послала мати Ганну жито жати.

Ой, жни, суко Ганно, жни не розхиляйся,

На свою дитину та й не видивляйся.

Розхилилась Ганна - вже сонце низенько

Вже сонце низенько, вже вечір близенько

Ой, прибігла Ганна із поля додому

Та й убігла Ганна у світлицю нову.

Тетяна (підводячись). Ху! Хай ти сказишся! Ой, пече ж, пече... А тут і води ще немає. (Озираєтся наліво, кричить:) Тимо-о-шко!.. А ге-ей, Тимо-о-шко! А щоб тобі заклало, Тимошко-о!

Здалеку голос Тимошка. А-о-о?

Тетяна. Неси води-и! Щоб тебе... Води-и!!

Гол. Тимошка. Нема-а-а!

Тетяна. А щоб у тебе до віку не було!.. Ой, заллюсь, сестрички... Ху!..

Ганна. Крикни Семенові, той принесе.

Тетяна. Еге! Якби ж я Ганею була! От тій добро. І звідти, і звідци... І Семен носить і прикажчик возить. Хоч купайся. Душо! крикни Семенові, хай води принесе. (Лукаво моргає Ганні.)

Душа (понуро). В’яжи там, в’яжи, бо он уже йде... катюга... Він тобі крикне.

Чути голос: Ану, ану, нахиляйсь, нахиляйсь!

Тетяна. А щоб тебе схилило в три погибелі, як нам легко схилятись! Хоч би ти, Мотре, йому сказала, як прийде ночувать, щоб не так гавкав на нас.

Мотря (засоромившись). Хто... ночувать?

Тетяна. Еге! А в курінь до нього хто біга? Ха-ха-ха!

Мотря. Ет!..

Всі сміються.

Пригінчий (високий, худорлявий, йде зліва). Ану, дівчата, ану! Сонечко не стоїть, нахиляйсь, нахиляйсь!

Тетяна. Еге, нахиляйсь! Вам добре підганять, а в нас аж кишки позсихалися. Кричимо, кричимо води, а всі наче виздихали, не чують. Хай води принесуть.

Пригінчий. А ви чом не взяли? Води ще вам? Пива ще може, га? (Обнімає раптом Ганну.) Що, нагрілась? У-у, тепла яка!

Тетяна. Еге, не взяли. Взяли та випили. Мотре! Мотре! дивись, дивись! Та не терпи!

Пригінчий (серйозно, покидаючи Ганну). Ну-ну, годі, нахиляйсь, нахиляйсь. (Голосніше наперед.) Ану, дівчата, ану! (Іде вперед.)

Тетяна (жнучи, у слід пригінчому співає, всі підхоплюють, навіть ті, що позаду, яких невидно).

Од куріня до куріня ряба жаба лізла -

Ряба жаба лізла,

А в нашого пригінчого голова облізла -

Голова облізла.

Од куріня до куріня доріженька проста -

Доріженька проста.

А нашого пригінчого напала короста -

Напала короста.

Тетяна (дивиться вслід пригінчому). Так наче й не чує нічого. Ач кричить. (Раптом:) Тимо-о-шко! Давай води-и!!

Ганна. От як нашій Тетяні Тимошкової води захотілось!

Тетяна (лукаво). А в нього до-о-бра вода! Лучча, ніж у твого Панаса.

Ганна. Гаряча?

Тетяна. Ого!.. А диви - несе! А єй-богу, несе! Швиденько. Тимо-о-шко! А гей! А дивіться, дівчата, знов управляющого баришня їде з прикажчиком...

Всі дивляться.

Голос пригінчого