т. 11 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Ганя (здивовано). Тобі? А він мені казав, що з тобою ніколи ніякого кохання в нього не було.

Душа. Ой, господи! А хто ж клявся, що не покине, що й те й се. А хто ж мене у босячки завів, як не він? Га? Та це розпутник на весь світ! Ти йому віриш? А щоб йому бог так вірив, як він хоч одно слово правди тобі каже! О... Вже йде сюди... Одну покинув, до другої йде. Іди, серце, йди... Тут є такі, що вірять тобі? Є ще такі... Ну, наскочиш ти. (З ненавистю.) Ой, наскочиш ти, Семеночку, будеш ти знать!

Ганя. Ои, як же ти його не любиш.

Душа. Я б його, падлюку, посікла на дрібні шматочки і кожний шматочок на голку насадила!

Ганя. А не любиш часом?

Душа (чудно придивившись на неї). Люби вже ти його! (Швидко йде на своє місце.)

Виходить Семен.

Ганя в’яже.

Семен (сміючись). Ну, й кумедія! Прямо, чудачка і больше нічево. У кучеря вже кличеть.

Ганя не підводиться.

Семен пильно дивиться на неї, потім підходить, бере за плече й повертає до себе.

Ганя. Одчепись! (Не піднімає голови.)

Семен. Нє, стой. Смотри сюди... Ну? (Піднімає.)

Ганя. Ну, та що з того?

Семен. Ха-ха-ха!

Ганя. Ая! Як весело.

Семен. Ах ти пташка моя маленька. Знов ревнує! Дитинко моя, да ти знаєш, шо я казав їй? Га?.. (Ганя мовчить.) Я от шо їй сказав: «Знаєте шо, баришня: якби у вас було на руках ще по десять колець, якби ви були ще в двадцять раз кращі, то я б все одно не посмотрєв би на вас і не проміняв на мою дитинку, на оту, шо от там в’яже чорними руками». Понімаєш?

Ганя. Так я й повірила!

Семен (напів жартливо, напів серйозно). Шо-о?!.. Ти не віриш? Е, Ганюсько, так не можна! Слиш? Ти оп’ять?

Ганя. А! Знаємо! Так само ти й Душі говорив. І Феньку з розуму звів і дитину покинув.

Семен. Феньку? (Непорозуміло дивиться.)

Ганя. А що, може, скажеш, не було такої?

Семен. Була.

Ганя. Ага!

Семен. Стой. Тут только шо Душа знов говорила?

Ганя. Говорила.

Семен. Про це?

Ганя. Про це.

Семен. Ах ти ж твар! Ну, стой, ето послєдній раз ти мінє говориш. Стой, стой!..

Ганя. Ага!.. А до мене ся чіпляєш, що пан лізе.

Семен. Нє, стой. Правда,- Фенька була, вєрно. І дитина була, померла. Вєрно. Всьо вєрно. Були й другі. Всьо вєрно. А хіба я ховав? Га? Хіба я говорив, шо не було? Ну? Було. Все було. Много було, всякі були, а з тобою встрєтивсь,- довольно, нема ні одної. То разом по п’ять було, а то всєх долой. Ето шо значить? Ну?

Ганя. Ая! Так само ти й Душі говорив, що ні одної.

Семен. Яка Душа?! Та з етою стєрвою у мене ніколи нічого не було! Вона давно в’язне до мене ще до тібє, та я нікогда не хотєв її. А вона й лютує.

Ганя. А баришня теж сама в’язне?

Семен. Понятно. Разі я її чіпав? Ну, шо їй нада од мінє? «Не пойду» - кажу. «Пойдьош» - говорить. І сміється. Смійсь, думаю. Мінє шо? Хай дума, шо піду, аби я своє знав. А я знаю тольки одно своє. Слиш, ти? Одно тольки я знаю. І ти врьош, віриш мені, віриш, шо ні на кого не проміняю. А мучиш тольки.

Ганя. А почому я то знаю? Пхе!

Семен (строго). Ганю!.. Не нада так. Знаєш,- і чого ж ще? Знаєш, шо проміняй я тібє на неї, значить, жисть свою будучу міняю. Оп’ять за староє значить. Нєт. Не для того я тібє встрєтів, а ти мінє. Ну, брось. Повернись сюди. Глянь в очі мінє. Ну? Ей... Ну?

Ганя (дивиться, одвертається, знов дивиться). Ай! Ну тебе... Аж у серці холоне... (Поводить плечем.) Очима ти вмієш красно вмовляти...

Семен (жагуче). Душа очима говорить, Ганю душа, понімаєш?.. А твоя душа в твоїх очах. От і встрічаються. Вєрно!

Ганя (трошки злякано, неймовірно). Нуда!

Семен (серйозно, глибоко-переконано). Вєрно. Од того й холодно в серці. То душі цілуються в то самоє врем’я.

Ганя (з легким ляком). От того то я й гублю розум всякий раз, як ти так дивишся... (З щирою розпукою.) Ой, зачарували мене твої очі! Бідна ж головонька моя тепер!

Семен (регоче). Ха-ха-ха!

Ганя. А так,- тобі смішно...

Семен. Та смійся й ти, чого смотриш, і мене ж очарували твої очі. Ах ти рибко моя!.. Дитинко ти моя!.. Ех!.. Жаль, що ті морди дивляться, я б тобі показав!

Ганя (проти волі сміється). Що ж би ти показав?

Семен. Побачила б...

Ганя (не зводячи очей, поводить плечима, зідхає). Ой, хоч не дивись на мене так... Не силонька моя... І нащо я стрічала тебе!.. Доленько моя!

Семен. Та шо ти, бог з тобою! Чого жалієш? Все одно не сьогодні, так завтра б